Простора міщанська кімната. Стіл покритий гарною скатеркою, дзиґлики, картини: „Страшный судъ“, „Хожденіе души по мытарствамъ“, „Котъ катафеичъ“, „Была жонка мужыка“ і т. п. Дзеркало, шахва, скрині, постіль, з подушками під стелю; одежа і всяке збіжжя.
Роман (ввійшовши з середущих дверей, підходе до бокових дверей, відкіля чутко гуртовий спів: „ Калина-малина, а розовий цвет“…) І коли ця гульня скінчиться? Одні гості в хату, другі з хати, треті на поріг — вісім день, мов в трахтирі! (Сів край столу). Радився з батьком про свій замір. Як тепло, як сердечно вони міркують: „не шукай, кажуть, сину, розкошів, а шукай доброго серця; бо розкоші від людей, а серце від бога!“ Яка щира у батька душа, яка світла! Шкода, що пригнічена вона під материну волю!… Дивне щось коїться з нашою сім'єю: може воно й здавна так було, тільки що змалку певно я цього не постерігав? — Мати все загарбала до своїх рук і всім керує в хазяйстві; а батько, мов той підбитий птах, на все відмовчується, або ж тіка з очей… „Одійди, каже, от зла!..“ Ціле літо у пасіці живе; а зиму у попа, паламарює… Самрось бовтається, мов те колесо без загвіздка… Вісім год не був я дома; прийшов і здивувався!.. Щодень гармидер, сварка, лайка, гвалт — розгардіяш!.. Зайвий я тут, чужий, зовсім чужий!.. Треба ж як на те, щоб ще й лихо скоїлося! Як воно скоїлося — не збагну? Пам'ятаю, що була беседа, перед великим постом, як раз на пущення. Сказать би, що я п'яний був, так ні ж!.. Чи така вже
