Отаке! (Задумався). Талан це Хведосці, чи омана? Коли покохала, повинна знати кого… Ач! Х-м! Нема ж і моєї Хотини дома, пішла на гробки, а з гробків чи не зайшла до кого з кумів? Притичина!
Хведоска (ідучи селом). Казала Мотря, що Роман пішов уподовж села, куди ж то?
Степан (побачив її). А де ти вештаєшся? Ще тобі не обридли співи та гульня?
Хведоска (дивується). Отакої! Почніть гримати?
Степан. І мати і дочка майнули з подвір'я, ні на кого й хати кинути… Мабуть і худоба ненапоєна?
Хведоска. Ба ні, напоєна! Оце свіжо я напувала.
Степан. Ходиш там… Може яке баловство? Гляди мені!
Хведоска (у бік). Лихо! Невже батько постерегли?
Степан. Що то, легко вас, думаєш, до розуму доводити? Зостанься ж, біля хати, а я… Часом надійде…
Хведоска. Хто?
Степан. Хтокало! Та не стій посереду шляху, мов та проява, незвичайно!.. А я піду, пошукаю матері. Певно до кумів зайшла? (Пішов).
Хведоска (сама). Так же й є, що постерегли! Нічого не розберу, що вони мені наговорили? Стривай, нагадала! Сьогодні, за обідом, казали: „коневі станя, волові ясла…“ Це ж вони мені наздогад?… Що ж це буде? Ой, коли б же хоч мати швидш прийшли, порадюся з ними!.. Як треба, тоді їх як раз і нема! Де ж це вони забарилися?… (Пішла засмучена на вгород).
Роман. Мотря сказала, що Хведоска побігла додому, як би ж мені її побачити? Наважався спершу все їй розказати, а зустрівся з батьком її, не вмовчав і виявив серце!.. Чи я ошалів чи з пантелику збився?.. Може вона в хаті, хоч би у віконце виглянула?
