Бліда, невиспана пані Наталя одхилила двері з спальні в столову, де вже стирала порохи Варвара. Защібуючи на ході білу ранішню блюзу, вона тихо і наче з страхом поспитала:
— Ви ще не одчиняли віконниць?
Варвара кинула стирку і наважилась бігти.
— Зараз поодчиняю.
— Ні… ні, не треба… хай будуть зачинені цілий день! — бистро й налякано наказала вона наймичці.
Кремезна Варвара здивовано підняла на неї своє широке, землистого кольору, обличчя.
— Сьогодні десь неспокійно в городі. Лихі люди ходять тепер раз-у-раз по вулицях. Коли б ще до нас не залізли. Не ходіть сьогодні на базар. Чи в нас є що варити?
— М'яса нема.
— То нічого. Обійдеться… Варіть, що є. На вулицю ж не виходьте і нікого не пускайте в хату. Нас нема вдома… розумієте? Усі виїхали. Хіба хто з знайомих, то інше діло.
Пані Наталя говорила ті слова притишеним голосом сливе на вухо Варварі, а її ясні короткозорі очі неспокійно тоді блукали.
Коли Варвара вийшла, пані Наталя розглянулась по хаті. В хаті стояв присмерк, і тільки жовті смужечки світла пробивались крізь шпари зачинених віконниць та розтягались в повітрі каламутними течійками. Пані Наталя поторсала залізні прогоничі од віконниць, поправила гайки і тихо посунула в інші хати, зігнута і біла, як
