сказав слово, там засміявся, встряв на хвилину до гурту, і знов варив каву.
Молодь зібралась в окрему купку. Там ішли розмови про недавній спектакль.
Якийсь сільський челядник згадав про свого муллу. Той як почув, що сталося в Бахчисараї, то так налякався, що кинув правити десятину. Ще може з голоду згинути.
— Рустеме, як згине мулла з голоду, ти будеш одповідати! — гукали до нього звідти.
— Овва! — світ не завалиться, як стане менше одним муллою!..
— Він буде годувать його діти…
— Ха-ха! — сміялась молодь.
— Не тепер дасть одповідь, то в день останній, — заскрипів Сулейман. — О! як затрубить тоді сурма і прочитає Аллах книгу в його лівій руці!..
І скинув злим оком на молодь.
Абібула правив сусідам про чудо.
Бліде обличчя світилось в нього немов при місяці, а очі горіли од згадки.
— Холодний вітер повіяв — страх обняв душу… сила Аллаха спустилась з неба… підняла біле рядно, і встав на ноги каліка…
— Тц… тц… — цмокали правовірні та хитали побожно чалмами…
— Дозвольте мені перерізати медом ваші слова, — ввічливо звернувся до нього якийсь молодик з другого гурту. — Ви кажете — чудо. От я живу на світі вже скільки літ, а чуда не бачив… Та й ніхто з вас не чув про чуда. Чи тільки дервіші можуть бачити чудо?
— Дивно мені, — озвавсь Абібула. — Який ти мусульманин, коли в чуда не віриш? А хіба ж не було так, що Магомет прилюдно розколов місяць на дві половини? Хіба не розмовляв пророк з ящірками, або не промовив до нього з миски вже спечений баранчик?
— Га-га! Коли це було! Тепер не ті часи. Щось не трапляються чуда.
— У Бога все можливе…
— Алла ікбер! — зітхнув Сулейман.
Розмова починала усіх цікавити. Очі в старих блищали у хмарі диму, а пози немов набрались руху.
