збутись думки, що все, що її оточує, належить до батька, або може бути куплене батьком за гроші. Ярина знала вже, що батьки її бідніють і хоч не показують цього перед людьми, навіть триб життя не змінюють, але почувається вже потреба негайної ліквідації інтересів для забезпечення хоч неласого шматка хліба.
Тим часом дозвілля (а цього добра в панни Ярини було чимало) вкупі з допитливим розумом напрямили дівчину на книжки. Пожираючи без ладу сотні томів, Ярина вміла однак зібрати в головці проміння мислі, розкидані там, відгукнутися серцем на чесні й високі поривання. Природна щирість стала тут у пригоді. Правда, кожна нова думка, що не згоджувалася з її дотеперішнім світоглядом, викликала цілу бурю в молодій, незміцнілій ще душі, але мур, що відділяв її від села, палився й відкривав не «бидло», а справжніх людей, з людськими інтересами, болями й радощами. Ярину зацікавило це невідоме їй «мужицьке царство». Вона почала придивлятися до нього, наскільки це було в її змозі, — і налякалась темноти й убожества, що панували там. Боже! побіч жиють люди, брати її, і нидіють у темряві та злиднях, коли вона збиткується працею рук їх?! Чи ж після цього можна назвати себе людиною? Чи ж після цього можна добачати в собі образ Божий?.. Ні, годі! Розбити пута, що від віку сковують білі, неробучі руки, скинути полуду з очей і чесно та сміливо звернути скривдженим те, що до них належить. Доволі бути лялькою: коли людина — то людина, і довести це треба ділом, а не словом.
Дівчина запалилася до праці, до діяльности, поклала присвятити життя своє для тих, що досі працювали на неї.
Так справедливість каже! Вона буде вчителькою, вона понесе світ у темряву, потіху — смуткові, поміч — убожеству. А що вдома чекає на неї буря, так що ж, — хіба вона не винесла вже бурі сама в собі, коли нові думки, нові почування стрілися з її первісним світоглядом?
Дома справді зчинилася колотнеча. На Яринині пляни старі спершу дивилися, як на дивоглядні забаганки пещеної дитини, але побачивши, що не жарти — звонпили.
