царя, и старый Иаков, отец его, должен был смириться перед ним.
Тетяна. Оттак наші знають! Ви себе рівняєте з Йосифом? Далеко куцому до зайця!.. Наш піп говорить, що Йосиф тим і щасливий був, що батька свого шанував і почитав по-богові — первого; а такий син, як ви, наведе на себе од бога немилость, а од людей проклятіє. Побачите, що вам буде за вашу гордість і неповагу до матері.
Финтик. Ничего, ибо я прав. Надобно сообразоваться времени и по оному поступки и чувства свои располагать.
Тетяна. Тільки не до родителів. Я не знаю, як вас терплять на службі? Мені здається — хто презирає рідних своїх, на такого ні в чім положитися не можна, нічого не можна на його повірити, і такий єсть осоружніший між людьми, як паршива вівця в отарі.
Солдат (напідпитку, входить до хати й кричить). Здраствуй, хозяїн! Я — твой постоялец. Давай угол, да на ужин курицу, да нет ли лавреников?
Тетяна. Хазяїна нема дома.
Солдат. Все равно. А это кто с тобой?
Тетяна (несміло). Це?.. Це… губерець!.. (На бік). Що йому сказати!.. Це мій родич.
Солдат. Все равно… (На бік). Врет баба… Ну, когда он твой родня, што ж он опять оробел?
Финтик. Хто, я?.. Нет, то есть… (Боязко). Я… я губернський родич, то есть, сей хозяйки. Да тебе… вам, то есть, какая до того нужда?
Солдат. Мне какая нужда? Да знаєшь ли, кто я! (Удає сердитого. Співа).
