Медом-вином, медом-вином,
Медом-вином наповають…“
— „Іди, сину, іди, сину,
Іди, сину, пріч від мене!
Нехай тебе, нехай тебе,
Нехай тебе москаль візьме!“
— „Мене, мати, мене, мати,
Мене, мати, москаль знає!
Жить до себе, жить до себе, —
Давно уже підмовляє!“
У москаля, у москаля добре жити,
Будем татар, турків бити, будем татар,
турків бити!“
Так і я буду з чорноморцями: буду тетерю їсти, горілку пити, люльку курити і черкес бити. Тільки там треба утаїти, що я письменний: у них, кажуть, із розумом не треба висуватись. Та це невелика штука: і дурним не трудно прикинутись
Петро (виходить, він не бачить Миколи, — співає):
Сонце низенько,
Вечір близенко —
Спішу до тебе,
Лечу до тебе,
Моє серденько!
Ти обіщалась
Мене вік любити,
Ні з ким не знаться
І всіх цураться,
А для мене жити!
Серденько моє!
Колись ми двоє
