тується залізо з кров'ю і — смага з піни на губах припала пилом, чорніє… летить соняшною курявою Сєнька-кулеметчик і — строчить умілою рукою по ворожих лавах…
А бій кипить… Ось уже пішли до бою з вилами, сокирами, а ворог — стіною-муром налягає, щоб розбить селянські ряди…
— Чорна короговка майнула на Козацькому шляху…
— З батареї б'ють!…
— З вилками, на шлях!
Сіра курява пронизалась свистом куль, упала чорним шаром на обличчя людські…
— Прикладом гада!
Затремтіла під сонцем стеблом зомліла гречка — похитнулись назад…
— Ай!
Креше полум'я, искриться, і в диму, як чорні примари, мріють над селом тополі, попелом припалі, жовта, язиката змія блискавкою прорізала дим і…
— Цю-у-у-й — цюв-уй… — співають кулі і рветься пил горбами…
— Юшковці одходять і… куль немає… і…
Страшно, рішуче гукнув тоді до селян Чубатенко: „за погорілі наші хати, за кров братів і — волю нашу — вперед“!…
Якась невідома сила ревнула по-звіриному з грудей селянських, підняла степом помсту і — пішли: окропили білу гречку з медами гарячою кров'ю, поцілували в-останнє горби і…
