вилка

вилка

Ви́лка, ло́к, с. мн. 1) Ум. от ви́ла. 2) Ухват. Маркев. 84. 3) Косточка у животных, имеющая вид развилья. 4) Род вышивки на рубахах. Чуб. VII. 427.

Словник української мови / упоряд. з дод. влас. матеріялу Борис Грінченко; ред. С. Єфремов, А. Ніковський. Київ: Горно, 1927–28

Ви́лка, ло́к, с. мн. 1) Ум. от ви́ла. 2) Ухват. Маркев. 84. 3) Косточка у животных, имеющая вид развилья. 4) Род вышивки на рубахах. Чуб. VII. 427.

Грінченко Б. Д. Словник української мови / за ред. А. А. Хвилі. Київ: Соцеквидав України, 1937

Ви́лка, ло́к, с. мн. 1) Ум. отъ ви́ла. 2) Ухватъ. Маркев. 84. 3) Косточка у животныхъ, имѣющая видъ развилья. 4) Родъ вышивки на рубахахъ. Чуб. VII. 427.

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924