Пізно в ніч притихла метелиця. Ясні зорі мерехтіли на небі, цікавий місяць заглядав крізь щілину дверей до четаревої землянки.
У землянці сидів за столом десятник, а побіч цього юнак Осип. По тому боці стола сиділи два полонені салдати та здивованими очима дивилися на юнака. Ніяк не могли віри йняти, що вони, старі салдати, дали себе захопити в полон такому дітвакови.
Дивилися один на одного й очам своїм не вірили. За хвилину ввійшов до землянки четар. Усі схопилися й станули на позір.
— Спочинь! — наказав четар. Потім підійшов до юнака та поклав йому свою руку на голову.
— Гаразд списався, стрільче молоденький! — промовив.
Радісним полумям крови залилося юнакове личко.
— Хто ви? Москалі?
— Ні, ваше благородіє, ми хахли, з Полтавщини…
— То, ви, значить — українці?
— Так, точно, ваше благородіє!
— Витайте-ж, браття, у нас!