Якъ у недѣлю рано порано не голосний дзвоны задзвонили, не сизоперы орлы защебетали, а не сивая зозуля заковала; то бѣдныи неволники, сидя въ неволи, заплакали. Эй, нѣкому жь имъ было поклонитися. Поклонûмося мы, братцû, хочь голубонькамъ сивенькимъ: „Эй, голубоньку сивенькій! ты жъ бо высоко летаешь, у чужихъ дальнихъ сторонькахъ буваешь. Полени ты у наши городи христіянськи до отцûвъ нашихъ, до матокъ, да по-двûръечку впади, жалûбненько загуди, про насъ, бѣдныхъ неволникûвъ, припомяни. Нехай наши отцû да матки добре дбають, кгрунта и маетки збувають, великий скорбы собирають, нехай насъ козакûвъ, бѣдныхъ невольникûвъ изъ тяжкой неволи вызволяють. Бо якъ не будуть наши отцû да матки кгрунтûвъ, маеткûвъ збувати, насъ козакûвъ, бѣднихъ не-волникûвъ изъ тяжкой неволи вызволяти, то будуть насъ Турки, безбозни Янычане, въ Цариградъ на базаръ вывождати, у чотыри ряды сажати; будуть нами невла́смя, яко кûньми мѣняти, будуть насъ далей за Чорне море продавати, будуть за насъ брати дорогый сукна поставы не мѣрячи, сребро-злото не личачи“. Отъ тодѣ-то которû отцû да матки кгрунта да масткы збували, великія скарби собирали. Да ще Богъ святий знае, Богъ святий вѣдає, де шукати, де пытати, чи у пристани Лиманû, чи у Цариградѣ на базарѣ, чи на Чорному мору на кгалярѣ, на великій каторзѣ. Отъ тодѣ-то Турки, безбожнû Янычане бѣдныхъ невольникûвъ въ Цариградъ вывождали, въ чотыри ряды сажали, козаками, бѣдными неводниками невластьма якъ кûньми мѣняли; брали дорогіи сукна поставы не мѣрячи, сребро-злото не личачи. Отъ тодѣ то бѣдны невольники въ тяжкій неволѣ плакали, ридали, объ вѣрѣ христіянській гадали, землю Турецьку проклинали: „Эй, земле, земле Турецька! вѣра проклята бусурменьска! розлука наша христіянська! якъ то ты насъ теперь розлучила — брата зъ сестрою, мужа зъ жоною, сына зъ отцемъ и зъ матерью. Уже жъ намъ, братцû, не бувати на краю веселомъ, между миромъ крещенымъ!“ Теперешнёго часу утверди, Господи, люду Царськаго, народу христіянського.
А. Метлинський. Памятники, II, с. 281.
Што на Чорному морю,
Потреби царській,
Громади козацькій
Там много війська понажено,
5)У три ряди бідних, безщастних невольників посажено,
По два та по три до купи посковано,
По двоє кайданів на ноги покладено,
Сирою сирицею назад руки повъязано.
Тоді бідні, безщасні невольники на коліна упадали.
10)В гору руки підіймали,
Господа милосердного прохали та благали: «Господи милосердний! создай з неба ясне сонце — мати.
Нехай будуть кайдани коло ніг ослабати. Сирая сириця коло рук ослабати.
15)Хай ми будем, бідні, безщасні невольники
У чужій землі хоч мале число полегкости собі мати».
Тоє промовляли,
Землю турецьку кляли проклинали:
«Земле турецька,
20)Проклята віро бусурманська!
Розлука ти на світі християнська!
Що ти не одного розлучила мужа з жоною.
Або брата з сестрою,
Альбо кровну родину з родиною,
25)Альбо близьку сосіду з сосідою.
Хто у тобі срібло-злато виробляє.
По всіх землях прохождає,
У турецькій землі нікогда собі отрадости не має,
Визволь, Господи, невольника з неволі,
30)На простиї дороги,
На ясні зорі,
На руський берег,
На край веселий,
31)Меж мир хрещений!»
Антонович і Драгоманов, І, с. 90.
|
У святую неділю то-то не сизиї орли клекота́ли, То біднії неволники у тяжкій неволі горко заплакали: |
