єму. А того богача гості з-за стола обзиваются: „Та несе до мене! там моя жінка для тебе щось обіцяла!“. Але на дорозі здибає єго жебрущий дід. Розпитався єго: „Куди ти ходив?“ Той єму сказав, і дід каже: „Іде до тої хати!“. Там єго приняли, подякували, і він пішов. Іде додому, але на дорозі надибає образ. Він взяв приніс єго додому, положив на столі. І з'явились наоколо стін образи; а не було жадного. Каже до жінки: „Злізай з пеца!“ А та відказує: „Добре! ти там висидівся, а я мало не змерзла тутенька! та й чого я буду злізати?“ Але злізла, перехристилася, і відсуває тую воду, — а там всього, що на святу вечеру треба, єст. Повечерали вони гарно, [і жінка каже: „Слава] Богу, вже всьо маю. Коби тілько Господь дав, щоби було в що ся вдягнути!“. І встают рано. Приходит до комори, а в ні — всього. Та й каже: „Одягаймося та ходім до церкви!“ Приходят до церкви, і побачив той богач, і каже до попа: „Питайтися, добродзєю, де́ він того набрав, бо він дуже бідний!“ А той каже: „Що ти? зваріював-есь?! таке урочисти свято, а я буду питати!“. А богач каже: „Ну, то піду до двора!“. Приходит до двора і каже: „Пішліт по мого брата, бо він, який був перше бідний, а тепер і мене перейшов“. Посилає пан окомана по него. І бідний каже окоманови: „Я не піду до двора, але коли пан хочут видіти, най прийдут, то повидят!“. То й приходит до него пан. Подивився і каже бідному: „Дай міні додому зговорити молитви до того святого, то дам тобі половину сила́!“. Той каже: „Де я буду давати святі з хати?“ Той каже: „Дай! дай!“ І дав панове. Але на весні бідний каже до богатого: „На тобі ґелетку пшениці і жита, вивези міні і скинь коло мого поля“. — „Коли я не буду брати, бо тобі не вродит!“ — „От воли ж взяти підсіяти та змолоти та справити обід за Бога!“ — „Ой, вже Бог вмер!“ — „Ну, коли вмер, то певне який святий міні вродит!“. Той взяв заніс до млина, змолов, — але з тої чвертки 60 мішків зробилося, так що навіт не могла [жінка] мішків набрати, аж по силі мусіла пожичати. Забрала, розчинила і каже: „Коби єще Господь дав м'яса!“. Встає рано — і застає діжку м'яса. Тая взяла наварила, і справила обід. Але богачова жінка встає рано і каже: „Вже нема наших стіжків, вже Господь переніс до нашого брата, так що і знаку нема, де вони стояли!“. І богач зовсім збіднів, а бідний богачом став. Але билий богач просит нового богача завезти єму збожа на поле посіяти. Але той питаєся: „Таже ти казав, що Бог вмер! Хто ж тобі вродит? Міні, видиш, святий вродив, а тобі не знаю чи вродит! От лутше возьми та Господу обід справ!“. Той взяв тото збожа, заніс до млина, насипав; аж з-під каміня замісь муки всьо саджа литит. І не було чим людий приймати, бо ніхто ни хтів саджі їсти. Ну, пан вже взяв і дав єму[1] половину сила́, і [той] зробився настоящим паном, а бідний Бога прогнівив, — бідував.
[Пор. №№ 67 та 68 у відд. IV на ст. 29-30].
- ↑ себ-то новому багачеві [М. Л.]
