Дежурний околодочний почав роспитувати дитину, але нічого більше не допитався, крім того, що він називається Толік.
Почалося писання протоколу.
— Мене ноги болять, — сказав Толік.
— То сядь. Он-де креселко, — сказав околодочний, надпивши чай з шклянки, що стояла на столі.
— Я сяду тут, бо тут м'якше, сказав Толік, вмощуючись коло околодочного на шкуряну м'ягку казенну канапу.
— Сідай тут, — згодився околодочний, подивившись на гарненького, як херувим, хлопчика.
Протокол писався далі.
— Я хочу чаю, — сказав Толік, побачивши, що околодочний знов надпив чаю з шклянки. Той подивився на нього, всьміхнувся і сказав дежурному городовому:
— Принеси шклянку чаю.
Толікові подали чай.
— А булочки у вас нема? — спитав хлопець.
Усміхнувся й околодочний і городовий, дивлючись на сміливу і щиру дитину. Околодочний добув з гаманця дрібну монету і дав городовому.
— Булочки хочеш, чи бублика? — спитав той.
— Добре, бублика.
Через хвилину Толік пив чай з мисочки, бо був гарячий і заїдав бубликом. А напившись чаю, він сказав:
— Я хочу спати.
