Сторінка:Золя Еміль. Повінь (Львів, 1902).pdf/3

I.

Звуть мене Люї Рубє. Від роду менї сїмдесять лїт. Я родив ся в селї Сен-Жорі, що лежить о кілька миль за Тулюзою над Ґаронною. Чотирнацять лїт бив ся я з землицею із за одного хлїба. Аж на кінцї я таки добив ся достатку, і перед кількома днями був я ще одним із найзаможнїйших ґосподарів на всю околицю. Бачило ся, — наш дім був благословенний. Щастє запустило в нїм корінє. Сонце сприяло нам, — і я не тямлю вже лихого урожаю. При ґосподарстві в ту пору жило нас мало що не дванацятеро люда. Найперше сам я, ще крепкий, робив як голова родини; дальше мій брат Пєр, старий кавалєр, абшитований фельдфебель, молодший від мене кількома роками; потім сестра Аґата, що замешкала у нас по смерти свойого мужа, король-баба, превеликого росту, і така весела,