В репертуарі виконавців українських дум користувалася доволі широким розголосом дума про Олексія Поповича Пирятинського. Її варіянти зібрали в своїм часі Антонович і Драгоманов (Историческія пѣсни малор. народа, 1874, I, ст. 176–208, з історичним коментарем); були й новійші записи. Про ту думу писав аж три рази акад. М. Дашкевич, стількож проф. М. Сумцов, далі проф. О. Потебня, П. Житецький, А. Лісовський, І. Франко, І. Махаль. Редакції її уложив І. Єрофеїв. Із російських учених дотикали жерел думи акад. Ол. Веселовський, Ор. Мілєр, П. Безсонов, Ровинський, в кінци проф. М. Халанський. Майже всі важнійші висновки наукової літератури зібрані у прекрасній книжці Д. Ревуцького: „Українські думи та пісні історичні“ (Київ, 1919). Тут названий автор не згадав чомусь про Безсонова, Ровинського і Халанського, хоча останнього праця (Великор. былины Кіев. цикла, 1885) дуже основно дотикає питання думи про Олексія Поповича. Та і в другій праці тогож автора (Южнославянскіе сказанія о кралев. Маркѣ, 1893–1895) є дещо інтересне.
Увага учених коментаторів думи про Олексія Поповича зосередковувалася головно на пробах зблизити думу з великоруськими билинами про Альошу Поповича. Належить одначе признати, що ті проби показалися зовсім невдатні. Коли вже можна порівнувати нашу думу з великоруським епосом, то передовсім із билиною про Садка, що й робили Веселовський та Халанський. Опісля шукано літературних паралель до думи. Сумцов вказав на подібність сюжету в старинній шотляндській пісні і в данській XVI ст., а також в оповіданню у книзі Ґалятовського „Небо Новоє“. — Халанський (Великор. былины, ст. 69 і д.) порівнав із памятками староруської реліґійної літератури, — з чудом св. Михайла Клопського, чудом блаж. Ізидора Юродивого Ростовського, зі „Словомъ о женѣ, заклавшей два дѣтища своя“ у Прольозі під 19 марта. — В кінці І. Франко
