48
Із сього бачимо, що до відступленя від кандидатури примусили Карла самі його сторонники. Бачучи, що день вибору надходить, а справа їхнього кандидата не бере лїпшого обороту, навпаки стає що раз більше безвиглядна, затрівожили ся перш за все про себе та стали придумувати, як би, поки ще пора, приєднати собі ласку того, котрий майже певно й без них стане незабаром королем. Справедливо зазначує цїсарський посол маркґраф Ґрана, який сам старав ся розслїдити причини такої швидкої і несподїваної розвязки справи, що всі ті вельможі, які стояли на чолї Карлової фракції, руководили ся більше своїми особисто-приватними мотивами, з одного боку завистю до противників, з другого боку бажанєм, при помочи свого кандидата прийти в посїданє ріжних почестий, урядів та впливу, що досї були в других руках. Внутрішного переконаня про висшість Карла над другими кандидатами, що його особа під дану хвилю більше відповідна на керманича держави, чим иньші — в загалї якогось згляду на публичне добро — у них не було. При тім не вязала їх до купи нїяка спільна ідея, лише ненависть до Осолїньского та бажанє усунути ту впливову людину від керми. Карло мав їм служити орудєм до осягненя їхнїх цїлий. Колиж однак побачили, що справа взяла некористний і для них небезпечний оборот, зовсїм не думали посвячувати ся для піддержаня кандидатури Карла аж до останньої хвилї. „Під грозою мнимої небезпеки (для держави) — пише Ґрана — спонукали вони Карла до відступленя від кандидатури, тим радше, що Іван Казимир в своїм листї до брата обіцяв його сторонників узгляднювати при всяких вакансах по заслузі і справедливости“[1]. Такіж обітницї і запевненя мусїв принести від імени свого пана й Радзєйовский, бо лише таким чином могло його посередництво числити на успіх. Вони були тим золотим містком, по якім Радзєйовский перепровадив останки Карлового табору на бік Івана Казимира. Тому сї пересправи вели ся без відома Осолїньского, бо Іван Казимир не хотів виявити впливу, який мав серед його табору могутний канцлєр помершого короля, а може й бояв ся, що сей не схоче згодити ся на ніякі уступки супротив своїх особистих ворогів. Замітне також, що провідники Карлової фракції ще перед тим, заки повідомили Карла про своє рішенє, явили ся в Нєпорентї у Івана Казимира, щоби виразно дати йому до пізнаня, що са́ме їм
- ↑ Звіт Маркґрафа Ґрани з 15 сїчня 1649, Акти ч. 52.
