Сторінка:Жерела до історії України-Руси. Том 12. Матеріали до історії української козаччини. Том 5. Акти до хмельниччини (1648-1657) (1911).djvu/47

Ця сторінка вичитана

35

Кантерштайнови трету грамоту, в хосен Карла[1]. Однак заки сеся грамота дійшла до рук шведського посла, справа вибору польського короля вже була рішена.

VIII.

В тім часї, коли Іван Казимир дорогою дипльоматичних переговорів старав собі запевнити попертє заграничних держав, ставало його положенє в Польщі що раз більше безвиглядним. Ми бачили, як пеприхильно віднїс ся до його особи конвокаційний сойм[2]; в серпни і вересни стали вигляди його кандидатури ще більше упадати. Бранденбурґський посол Адерсбах звертає в однім із своїх справоздань увагу на дивну апатію Івана Казимира, котрий всю надїю покладає на заграничні держави та дивить ся з заложеними руками, як сторонники Карла перетягають на свій бік вельможів і шляхту. Навіть дотеперішній сторонник Івана Казимира, австрійський посол Лїзоля, зачав тратити надїю на його вибір. „Вправдї годї ще напевно сказати, пише в своїм справозданю з 29 серпня, який оборот возьмутъ справи при елєкції, бо вибір залежить не лише від сенаторів, але й від шляхти, котрої настрій тяжко пізнати, заки з'їде ся до Варшави — всеж таки сенатори і вельможі мають великий вплив на дрібну шляхту, бо вона від них зависима. Тому з настрою вельможів можна з деякою правдоподібністю оцінити вигляди кандидатів. При тім, коли при виборі ворожі партії не зможуть погодити ся, може прийти до оружної боротьби, як се в Польщі нераз вже бувало“. Яснїйше висказує ся Лїзоля в листї до міністра Травтмансдорфа, писанім тоїж днини, де зазначує, що коли би між обома братами-королевичами прийшло до оружної розправи, Карло буде мати велику перевагу і, здаєть ся, захопить корону. Се спонукує його навіть висказати ся собі-ж в хосен тої кандидатури та навести ріжні обставини, які промовляли би за сим, щоби австрійський двір підпер Карла. Особливо підчеркує його відразу до чужинцїв, а з окрема до Французів, сталість, нахил до габсбурського дому та підносить в некористь Івана Казимира його бурливу минувшину, хиткість характеру та дружні зносини з француськими послами[3].

 
  1. Lіnage de Vauсіenne, Memoires І, ст. 349—353.
  2. Адерсбах до елєктора в Варшави 22 серпня. Urk. u. Akt. І, ст. 278—9.
  3. Справозданє Лїзолї Фердинандови III, Варшава 29 серпня і йогож лист до Травтмансдорфа з того-ж самого дня, Акти ч. 256.