Сторінка:Жерела до історії України-Руси. Том 12. Матеріали до історії української козаччини. Том 5. Акти до хмельниччини (1648-1657) (1911).djvu/25

Ця сторінка вичитана

13

поміч з великою вдякою, тепер република почуває себе безпечною і з огляду на близький вибір короля викликала би присилка більшого помічного війска радше підозрінє чим признанє[1].

Ціла увага польської шляхти звернула ся тепер на вибір короля і на особи кандидатів. Мировий настрій відбив ся також і на виглядах поодиноких кандидатів. Вправдї й тепер, як загалом все, вважали ся кандидатури обох братів Володислава IV за найпевнїйші, але відносини між ними пересунули ся значно. Дотеперішну свою перевагу над Карлом завдячував Іван Казимир своїй славі хороброго лицаря і досвідного жовнїра. Як довго козацька війна висїла над карком, находили ті прикмети загальне признанє, особливо з огляду на цілковите незнанє воєнного діла з боку Карла. Однак в часї конвокаційного сойму, коли вигнокруг прояснив ся і безпосередна небезпека, здавало ся, уступила, стратили й воєнні прикмети Івана Казимира на вартости. Рівночасно стали поправляти ся вигляди кандидатури Карла і його особа приєднувала собі що-раз більшу прихильність. Вже з початком липня писав Алєґреті, що вигляди справи Карла стоять тепер ліпше[2]. Стали появляти ся ріжні сатиричні листки против Івана Казимира, ріжні пересадні оповіданя про його розпустне житє за границею. Найшли ся люди, що впевнювали, немов-то Володислав IV перед смертю заборонив вибирати свого старшого брата королем[3]. Всї ті звістки ширили ся особливо між низшою шляхтою і бентежили дотеперішних сторонників Івана Казимира. На засїданю тайної цїсарської ради у Відни 16 липня мусїли мінїстри признати, що „як слїдно з авізів, табор Карла більшає з кождим днем, а справа Івана Казимира стає безвиглядною[4]. Злою признакою для сього останнього було також й те, що своїм маршалком на конвокаційнім соймі вибрала шляхта однодумця і близького свояка підканцлєра Лєщиньского, який вважав ся провідником сторонництва королевича Карла, та що сторонники Карла мали в загалї на тім соймі рішаючий голос. Свої симпатії виявляв сойм доволї недвозначно. Коли Карло жертвував на потреби держави 800 піхотинцїв, шляхта післала до нього окрему депутацію

  1. Говербек до тайної ради 22 серпня Urk. u. Akt. І, ст. 279—80.
  2. Варшава, около 11 липня Держ. архів у Відни, Polonica.
  3. Акты отн. къ исторіи южной и западной Россіи III, Nr. 219 і 230.
  4. Gutachten der deputierten geh. Räte: Акти ч. 12.