Сторінка:Еміль Золя. Мрія (1932).djvu/46

Ця сторінка вичитана

цвіту, а відтак, як би не докінчуючи своїх гадок і бажаючи чогось, чого сама не знала, відозвалася з тиха:

— Ах, як же би я бажала, як же би я бажала…

В хаті стало знов тихо, лиш з церкви заходив від часу до часу голос співу. Губерт упорався вже був з своїми взірцями і значив що лиш пензликом їх контури на матерії; таким способом відбивалися всі украшення фелона в білих чертах на червонім шовку. Відтак він перший відізвався:

— Що то за богацтво було в давних часах!… Великі пани носили одіж, що аж капала золотом. В Ліоні продавали матерію навіть по 500 ліврів за локоть. Треба лиш читати постанови і приписи майстрів штуки вишивання, а там сказано, що королівські вишивачі мали право забирати силою робітників від других майстрів… Ми мали навіть герб: на голубім полі золочені по краях трами та ще і три лелії, дві в горі, а одна в долині… Хіба-ж то не було гарно? Так що-ж, все минулося!

Він замовк і лиш нігтями бив по матерії, щоби стріпати з неї кожде зернятко пороху.

— В Бомоні, — став він знов розказувати дальше, — оповідають про Готкерів ще одну казку. Моя мама не раз мені її розказувала, коли я ще був малим… Раз найшла була на місто страшна пошесть; половина людей вже була вимерла. Тоді побачив Іван V, той сам, що відбудував ту кріпость, що Бог дав йому таку силу, що він може пошесть відвертати. Він ходив відтак босо до недужих, клякне перед ними і поцілує їх. А скоро він лиш діткнеться їх своїми устами та вимовить слова: „Коли Господь Бог так хоче, то і я хочу…” так недужі зараз подужають. Від того часу стали ті слова і приповідкою Готкерів; всі вони могли від того часу відвертати пошесть… Але-ж бо і горді то були люде! Рід, котрому лиш панувати! Сам Преосвящений не хоче, щоби його инакше називати, як лиш Іваном XII, а навіть і імя його сина значиться мабуть також числом, як імя якого князя.

Він замовк знову. Кождісіньке його слово родило ще лиш більші мрії в головці Ангелики.

— Як же би я бажала, як же би я бажала…

Вона держала цівочку в руці не дотикаючи нитки і поводила золотом на переміну, то в право, то в ліво поверх