собор. Виїзжаючи, Гус немов передчував свою смерть: написав заповіт — лист до любимого ученика свого Мартина, і звелів прочитати його аж тоді, як напевне буде відомо, що вже його нема живого. У листі тому прощається він з усіма „звязаними з ним вірою“ друзями, мущинами і жінками; розважає їх і, немов передчуваючи свою смерть, говорить, що сміливо її зустріне, коли це неминуче мусить бути.
По дорозі через німецькі землі його скрізь вітали і з почотом приймали; в багатьох місцях дворяне і навіть духовенство спочували йому; багато приходило хоч поглянути на нього, бо про нього чутка по всій Німеччині пройшла. Коли нарешті 3 листопаду року 1414 Гус наблизився до Констанца, то з города на зустріч йому теж вийшла велика ватага людей.
Щоб Гусові було безпечніше, друзі його здобули од Сигизмунда охоронну грамоту, в якій стояло, що кожен повинен давати вільну дорогу Гусові, дозволяти жити йому, де він хоче, і їхати, куди він захоче. Але вороги не спали і своє діло робили.
Собор ще не розпочався, але мало не всі покликані уже з'їхалися. Де був не тільки духовний собор, але й політичний з'їзд. Світські князі сиділи тут поруч з єпископами; мало не всі європейські володарі прислали своїх послів.
