спочувати

Спочува́ти, ва́ю, єш, сов. в. спочу́ти, чу́ю, єш, гл. 1) Чувствовать, почувствовать. Мені їх любі слова чуються, я їх кохання спочуваю. МВ. II. 146. 2) Сочувствовать, посочувствовать. Я б і з малою дитиною розмовляла. Нехай мені спочує аби хто. МВ. II. 36. Вона знов йому вимовляла свій жаль, свою тугу на серці.... Як же жалував, як спочував. МВ. (О. 1862. I. 78).

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924