що робили вози, гарбички, — тоді цих німецьких бричок не було, а були невеличкі вози, аби тілько хліба привезти або сіна наложити; ці вози робилися з двома віями[1] одна з переду, а друге з заду, щоби швидче можна було запрягати коний, коли пробіжить чутка, що йдуть Татари. Були між ними й такі, що колодязі копали, льохи мурували, каюки робили — каюк[2] у кожного Запорожця був на такийже спосіб, як і тепер. Були такі, що табуни стерегли, товару гляділи, коло отар ходили, — ці вже й окреме звання мали, чабани. А то були й такі, що сади садили, огородину розводили, капусту, кавуни, дині, тютюн; були лікарі, що рани залічували, од гадюк відшептували; такі, що по пасікам сиділи, хліб у степу обробляли, були й такі, що старшині прислужували, — хлопцями або молодиками звались. Усяких було й всякого заняття.
— А чи знаєте, яку їду їли Запорожці?
— Всяку: масне, овочі, рибу, — всячину їли, голодом себе не морили. Тай нічого було морити, коли скрізь і звіря і птиці і риби скілько хоч. Звірів ловили капканами, птиць били з рушниць, а рибу ловили ятерями, неводом; їли Запорожці ласо, бо вони самі собі й варили, самі собі й пекли. Одного тілько й мало було у їх, печеного хліба; замісто хліба одвічала тетеря; як що таке, зараз за тетерю. Тетерею називалося тісто із житної муки, розведене молоком, або водою з медом; його оце як замішають, то воно бува ріденьке, потім кисне, після чого уже робиться густим і тоді воно й готово. Як схотів який Запорожець їсти, то зараз бере казан, вішає його на кабицю, наливає в казан води; в воду кидає тетерю, до тетері підбавляє пшона, а до пшона риби або раків, та тоді й варить. Зваривши, їсть і горівкою запиває, а як що єсть наливка, то наливкою. Горівка у їх завсіди була; вони привозили її із городів, а наливку робили самі, у себе, в Січі; в Січі вони робили й пиво, на своїх броварнях, і мід і ситу і варену із озюму або інжирю[3] з горівкою спареною на огні, робили вони і настій з комлицької трави або із папороти тай пили з овечим молоком.
— А із чого їли Запорожці?
— Їли більш із корит, бо мисок не любили; блощицями, кажуть, воняють. Черепяного та склянного посуда теж дуже
