наздогнали, не хотіли уступатися з шляху та пускати їх наперед, і частенько Смок та Шорті звертали в глибокий сніг і з величезним зусиллям, поринаючи в ньому, перегонили їх.
Шорті був похмурий та непереможний. Коли хто з шукачів золота лаявся, що його переганяли, він відповідав так само.
— Та куди ви квапитеся? — запитав один з них.
— А ви куди? — відповів він. — Вчора після полудня всі шукачі рушили з Індіянської річки і випередять вас. Вони не залишать ні одної заявки.
— А чого ж ви квапитеся, коли так?
— Хто? Я? Та я не шукач золота. Я працюю для уряду. Я по офіційних справах. Я маю ревізувати Скво-Крік.
А іншому, що гукнув йому: — Куди, Куций? Невже теж робити заявку? — Шорті відповів:
— Я? Це ж я знайшов Скво-Крік. Оце саме повертаюся, сповістивши про це. Треба, щоб кляті чечако не дістали моїх заявок.
Пересічно учасники походу робили по три з половиною милі за годину. Смок та Шорті робили по чотирі з половиною, хоча іноді прискорювали ходу й робили більше.
— Я маю намір зовсім загнати вас, Шорті, — під'южував його Смок.
— Овва! Я, як приналяжу на ноги, то у вас і п'ятки повилазять з мокасин. Але це ні до чого. От що у мене крутиться в голові. Заявка має п'ятсот футів. Їх буде десять на милю. Попереду нас є вже тисяча людей, а річка не має навіть сотні миль завдовжки. Дехто, безперечно, схопить облизня, а тому збиває бучу, як ми з вами.
Раніш, ніж одповісти, Смок несподівано наддав ходу і залишив Шорті ступнів на шість позад себе.
— Якби ви берегли дух та не відставали, то ми перегнали б декого з цієї тисячі, — сказав він.
— Хто? Я? Якби ви уступилися з дороги, я показав би вам, як треба ходити.
Смок засміявся і знов наддав ходи. Вся пригода набула іншого вигляду. В його голові все крутилися слова божевільного філософа: «переоцінка цінностей». Справді, він був менше зацікавлений в тому, щоб знайти багацтва, ніж у тому, щоб перемогти Шорті. Після всього, він прийшов до висновку, що не виграш цікавий у грі, а сама гра. Розум, м'язи, — всі життєві сили були викликані на
