всів на корабель, забув про батька і неньку та бачив тільки море і ждав пригод.
І не довго прийшлося ждати. Коло полудня погідне небо почало затягатися чорними хмарами, десь з заходу повіяв вітер, а його сила зростала. За хвилю люнув зливний дощ, громи й блискавиці наповнили воздух, а кораблем почало кидати, як лушпинкою з оріха. Я старався не показати по собі страху, хоча великим переляком билося моє серце. Та коли я побачив, що й моряки почали неспокійно поглядати на морські буруни, що наче високі гори били в корабель, я став дзвонити зубами і мною затрясло. А коли попри мене побіг кудись Джон, а йому на стрічу вибіг з каюти його батько і крикнув:
— »Сину, ратуйся!« — я впав на поклад, мов підрізаний явір і став плакати та молитися.
— »О, Боже! — кликав я. — Це за мій непослух карає мене Бог! Прирікаю поправитися і покаятися, коби тільки не згинути тепер і вернутися ще живим до моїх любих родичів!« І я впав знесилений.
На кораблі повстала страшна метушня.
— »До помп! До помп!« — кликав хтось дужим голосом і сіпнув мене за рукав. Я схопився, але зараз упав знову зімлілий.
Пробудився я аж на березі. Надімною клячав Джон і його батько.
— »Живе, живе! — закликав Джон. — О, ти щасливий, що не бачив того всего, що ми пережили! Наш корабель розбило, і ми ледво вратувалися на лодках, беручи й тебе зі собою!«.
— »О, я нещасний! — закликав я, опритом-
