чѣмъ либо металлическимъ). 2) Стрекотаніе. 3) Разговоръ, говоръ быстрый и высокими нотами. Цокотання веселої дівчини. Мир. ХРВ. 284.
Цокота́ти, чу́, чеш, цокоті́ти, чу́, тиш́, гл. 1) = Цо́кати. Дріжить, як мокрий хірт, зубами, знай, цокоче. Греб. 385. 2) Стрекотать. На моїй дерезі тільки цвірінькають горобці та цокотять сороки. Левиц. I. 119. 3) Говорить быстро, высокими нотами. Дівчата, мов ті сороки, цокотали. Шевч. 454. Не та стала дівка: до хлопців цокоче, як ясочки грають Марусини очі. Греб. 393. „Нікчемний той рід жіночий, каже: все б їм гуляти! Гуляють та цокочуть, як ті сороки. МВ. I. 83.
Цокотне́ча, чі, цокотня́, ні, ж. 1) Рѣзкій и быстрый стукъ. 2) Стрекотаніе. 3) Быстрый разговоръ. Зостались без Масі тільки вдвійзі мати з дочкою, та ще й разом після весільного гомону, після її цокотні. Св. Л. 280.
Цокоту́н, на́, м. Говорунъ, щебетунъ.
Цокоту́ха, хи, ж. 1) Деревянный колокольчикъ на шеѣ у рогатой скотины. Харьк. у. 2) Говорунья, щебетунья. І молодиці цокотухи тут баляндраси понесли. Котл. Ен. I. 20. Курочка цокотуха. Чуб. V. 1127.
Цокува́ти, ку́ю, єш, гл. 1) Изумляться, остолбенѣвать. Вх. Уг. 274. 2) Цоку́ють ко́ні. Лошади не хотять везти. Вх. Уг. 274.
Цо́моґи, моґ, ж. мн. Силы, средства. Встрѣчено только въ слѣд. пословицѣ: Витігнув з мене всі цомоґи. Фр. Пр. 191. (Отъ польск. co mogę или co mogąc?).
Цо́мпель, пля, м. Ледяная сосулька. Угор.
Цо́ркати, каю, єш, одн. в. цо́ркнути, кну, неш, гл. 1) = Цокати, цокнути. Угор. 2) Звенѣть, бренчать, брякать, брякнуть. Цоркнув замок; цоркнули шаблі. Вх. Зн. 78.
Цо́ркіт, коту, м. Бренчаніе, бряканіе, звяканіе. Желех.
Цоркоті́ти, кочу́, ти́ш, гл. 1) Звенѣть, бренчать, брякать, звякать. Вх. Зн. 78. 2) О тетеревѣ: кричать. Ґотур цоркотит. Вх. Зн. 78.
Цота́тися, та́юся, єшся, гл. — з ким. Ссориться, враждовать. Фр. (Желех.).
Цпе́ник, ка, м. = Шпеник 1. Вх. Лем. 481.
Цубі́рка, ки, ж. = Білка, Sciurus vulgaris. Вх. Зн. 78.
Цу́бом, нар. — ста́ти. Окостенѣть (отъ холода). Руки цубом стануть на річці.
Цугови́й, а́, е́. О лошади: годный для запряжки въ коляску. Цугові коні. Св. Л. 51.
Цуго́лка, ки, ж. Большая трубчатая кость. Черн. у.
Цугу́ндер, ра, м.? Нап'яв на цугундер. Ном. № 10657.
Цу́ґа, ґи, ж. 1) Узда? удила? чаше во мн. Взяла коня за цуґойки.... завела коня до стаєньки. Чуб. III. 393. 2) Часть ткац. станка. См. Верстат. 3) До цу́ґи. Какъ слѣдуетъ, какъ должно. Не до цу́ґи. Не такъ, какъ слѣдуетъ. Ном. № 7532. Ум. Цу́ґойка.
Цу́ґлі, лів, м. мн. = Цуґа 1. Летить той огір карий.... а той його держить за цуґлі. Чуб. II. 188.
Цу́кар, цу́кер, цу́кор, цу́кур, кру, м. Сахаръ. Котл. Ен. Од. 490. Чужая біда за цукар. Ном. № 2341. Масненький та солоденький, гадав би сь з меду та цукру. Гн. II. 27. Солодке, як цукор. Ном. № 7809 (одм.).
Цука́рня, ні, ж. Сахарный заводъ. Панщане не схотіли робити на цукарні. О. 1862. I. 60.
Цуке́рок, рка, м. Конфекта. Не треба мені цукерків! Як схочу, то й сама куплю. Левиц. Пов. 188.
Цу́кор, кру, м. См. Цу́кар.
Цукрі́вка, ки, ж. Раст. Bellis perennis. Вх. Пч. II. 29.
Цукро́вий, а, е. 1) Сахарный. 2) Подслащенный.
Цукру́ха, хи, ж. ? (Христос) адських сіпак зомне як мак, зіб'є їх в макухи, за їх брехню і всю плутню він дасть їм цукрухи. КС. 1882. XII. 625.
Цу́ндра, ри, ж. Лохмотье. Фр. (Желех.). Вх. Лем. 481.
Цу́ндра́вий, а, е. Оборванный, изношенный, въ лохмотьяхъ. Вх. Зн. 78. Ішов ляшок із Варшави, на ним шмати барз цундрави. Гол. II. 561.
Цу́ндравка, ки, ж. Старая изорванная или въ заплатахъ рубаха. Желех.
Цундра́к, ка́, м. соб. Старое изорванное бѣлье, старая изорванная одежда. Желех.
Цундри́на, ни, ж. = Цу́ндря. Желех.
Цундрій, рія́, м. Оборвышъ, крайній бѣднякъ. Желех.
