Утули́ти, ся. См. Утуляти, ся.
Утуля́ти, ля́ю, єш, сов. в. утули́ти, лю́, лиш, гл. Вмѣщать, вмѣстить, вкладывать, вложить. Утулив Бог душу як у пень. Ном. № 2915.
Утуля́тися, ля́юся, єшся, сов. в. утули́тися, лю́ся, лишся, гл. Вмѣщаться, вмѣститься, помѣститься. Така мала хата, що вся сем'я насилу втулилася.
Утушко́вувати, вую, єш, сов. в. утушкува́ти, ку́ю, єш, гл. Кутать, закутывать, закутать.
Утушко́вуватися, вуюся, єшся, сов. в. утушкува́тися, ку́юся, єшся, гл. Кутаться, закутываться, закутаться. Наділа корсет, кожушину й свиту: і на щоб так утушковуватись. Харьк.
Утьо́ком, нар. = Навтек.
Утю́пкатися, каюся, єшся, гл. Устать отъ ходьбы, отъ толкотни, отъ работы, связанной съ ходьбой. Уманск. у.
У́тя, у́ті, ж. Дѣтск. утка, уточка. О. 1861. VIII. 8.
Утя́, утя́ти, с. Утенокъ. Росте, як утя на воді. Ном. № 8610. Летить стадо утят. Рудч. Ск. II. 34. Ум. Утя́тко.
Утяга́ти, га́ю, єш, сов. в. утягти́, гну́, неш, гл. 1) Втягивать, втянуть. 2) Притягивать, притянуть (связывая). Наклали їх, як снопів на віз і втягли рублем. Грин. II. 232. Поможи мені втягти гарбу, бо сам не втягну ніяк. Новомоск. у.
Утяга́тися, га́юся, єшся, сов. в. утягти́ся, гну́ся, нешся, гл. Втягиваться, втянуться.
Утя́гувати, гую, єш, гл. = Утягати. Той рубель, що снопи утягають. Чуб. II. 11.
Утя́гуватися, гуюся, єшся, гл. = Утягатися.
Утяжі́ти, жі́ю, єш, гл. Сдѣлаться тяжелымъ, труднымъ (о грязной дорогѣ). Дорога втяжіла. Каменец. у.
Утя́мити, млю, миш, гл. Сообразить, понять. Не втямив з ляку, де б сховався. Гліб. Ви роскажіть мені, з чого і як скоїлось ваше лихо, — нехай я усю подрібницю втямлю. МВ. (КС. 1902. X. 150).
Утямки́, нар. Памятно. Чи втямки тобі, як ми втікали з Брацького на Запорожжє? Шевч. 303. Довго буде вам втямки. Котл. Ен. VI. 6. Утямки́ да́тися. Дать себя помнить.
Утя́ти. См. Утинати.
У́тятина, ни, ж. Утиное мясо. Чуб. II. 443. Ум. У́тятинка.
У́тя́тко, ка, с. Ум. отъ утя.
Ух! меж. Ухъ, ахъ! Ух, — каже, — як там холодно. Ном. № 642.
Ухабну́ти, ну́, не́ш, гл. Стащить, украсть. Мнж. 193.
У́хання, ня, с. Крики: ухъ!
Уха́нь, ня́, м. = Вухань. Рк. Левиц.
У́хати, ухаю, єш, одн. в. у́хнути, ну, неш, гл. Кричать, крикнуть: ухъ! Плачеш, плачеш, та й ухнеш. Ном. № 2397.
Уха́тий, а, е = Вухатий. Гол. III. 462.
Уха́ч, ча́, м. = Ухань. Шейк.
Ухвали́ти. См. Ухвалювати.
Ухва́лювати, люю, єш, сов. в. ухвали́ти, лю́, лиш, гл. 1) Восхвалять, восхвалить. Бог с'єтого не ухвалив. Шух. I. 215. 2) Находить, найти хорошимъ. Мені доброго молодецького коня купила, которого моя душа влюбила та ухвалила. КС. 1882. XII. 513.
Ухвати́ти, чу́, тиш, гл. = Ухопити. Вовк ухватив дитину і несе. Рудч. Ск. II. 13. Біжить же він гайним пеклом, вхвативши смутку. Грин. III. 141.
Ухвати́тися, чу́ся, тишся, гл. = Ухопитися. Ухватився, як реп'ях. Ном. № 2745.
Ухво́ськати, каю, єш, гл. = Забовтати, задріпати. Червона плахточка на ній, та така ухвоськана. Г. Барв. 376.
Ухе́кати, каю, єш, гл. 1) Утомить, уморить. Так ухекає того (товариша-молотника), що мусить і шапку геть. Сим. 198. 2) Сожрать. Собаки ухекали кляті. Екат. у.
Ухе́катися, каюся, єшся, гл. Устать, запыхаться, тяжко дышать отъ усталости. А як вхекається, — „годі вже,“ кажуть, — „тобі, гаспиде! наші й батьки було: б'ються-б'ються, та й оддихають“. Сим. 212.
У́хи, у́хів, мн. Вздохи, оханье. Справляє сердега ухи да охи. Рудч. Ск. I. 77.
Ухиби́ти, блю́, би́ш, гл. 1) Дать промахъ, промахнуться. 2) Взять часть; взять часть незамѣтно, украдкой. Можна і від карасину ухибить грошей на сіль, добренько поторгувавшись (за керосин), або менше взявши. Новомоск. у. І я бачив той хворост у дворі в К., але щоб К. міг той хворост як небудь перенести або ухибить, то він того зробить не міг. Новомоск. у. Таки, признатися, з мірку жита в старого вхибила (нишком)
