Словарь української мови (1924)/ухвалювати
| ◀ ухвалити | Словарь української мови У ухвалювати |
ухватити ▶ |
|
Ухва́лювати, люю, єш, сов. в. ухвали́ти, лю́, лиш, гл. 1) Восхвалять, восхвалить. Бог с'єтого не ухвалив. Шух. I. 215. 2) Находить, найти хорошимъ. Мені доброго молодецького коня купила, которого моя душа влюбила та ухвалила. КС. 1882. XII. 513.