а) — кого́. Піп сповідає вже останнього, б) — що. Той молиться, сповідає гріхи перед братом. Шевч.
Сповіда́тися, да́юся, єшся, гл. Исповѣдываться. Сповідайтесь, панове, милосердному Богу. Макс. У угорск. украинцевъ есть сов. в.: сповістися, віщуся, стишся — признаться кому. Вх. Уг. 269.
Спові́ддя, дя, с. Исповѣдь, исповѣдываніе. Дорогий шаг до сповіддя, а після сповіддя не вельми. Ном. № 7775.
Сповідни́к, ка́, м. Исповѣдующій. Воно й сповідники оті у Київі грошей дуже багато мають, бо скільки людей висповіда. Канев. у.
Сповідни́ця, ці, ж. Въ сказкѣ: палка, дубина, которою священникъ билъ чабана́, предполагавшаго, что такъ производится исповѣдь, почему и давшаго палкѣ такое названіе. Мнж. 105.
Спо́відь, ді, ж. Исповѣдь. До сповіді готуюся да все Богу молюся. Мет. 371.
Сповіря́ти, ря́ю, єш, сов. в. спові́рити, рю, риш, гл. 1) — на ко́го. Довѣрять, довѣрить кому. На діда Бутурлаку усі свої маєтки сповіряє. КС. 1904. I. 279. 2) — кому́. Повѣрять, повѣрить, сообщить что кому. Своїх намірів він не сповіряв дома нікому. Мир. Пов. I. 161. То Христя ж, коли так, усе роскаже, що сповірила їй подруга. Мир. Пов. II. 93.
Спові́сти, ві́м, віси́, гл. Сказать, разсказать. Я ж би свому миленькому всю правду сповіла. Чуб. V. 5.
Сповіща́ти, ща́ю, єш, сов. в. сповісти́ти, щу́, сти́ш, гл. Извѣщать, извѣстить, увѣдомлять, увѣдомить. Я один утік і прибіг тебе сповістити. К. Іов. 4.
Спо́вна, нар. 1) Вполнѣ. 2) Не спо́вна ро́зуму. Не въ полномъ умѣ. Його жінка не сповна розуму. Рудч. Ск. I. 187.
Спо́внити, ся. См. Сповняти, ся.
Сповня́ти, ня́ю, єш, сов. в. спо́внити, ню, ниш, гл. Наполнять, наполнить. Застилайте столи, сповняйте кубочки. Мет. 131. Будем їх двори сповняти, а свої збідняти. Г. Барв. 86.
Сповня́тися, ня́юся, єшся, сов. в. спо́внитися, нюся, нишся, гл. 1) Наполняться, наполниться, становиться полнымъ. Уже відро сповнилось водою. Тоді буду я (місяць) світити, як буду сповнятись. Грин. III. 296. 2) Наливаться, налиться (о колосьяхъ). Уже жито сповнилось. НВолын. у.
Споводува́ти, ду́ю, єш, гл. Вызвать, послужить причиной,
Спо́вчити, вчу, чиш, гл. Сдѣлать, смастерить (съ трудомъ). Хату повчу та й не сповчу й досі. Вас. 208. Плахту наймичці яку сповчить. Вас. 208.
Спо́гад, ду, м. Воспоминаніе. Про гроші чоловікові ні згаду, ні спогаду. Грин. II. 144.
Спогада́ти, да́ю, єш, гл. 1) Вспомнить, припомнить. Ой хоць мене родиночка з милим розлучила, спогадай же собі, милий, як я тя любила. Чуб. V. 236. Спогадай, чим був ти спершу. К. ХП. 64. 2) Вообразить, представить себѣ. Як я тебе кохаю, — не спогадаю. Нп.
Спога́нити, ся. См. Споганювати, ся.
Спога́нювати, нюю, єш, сов. в. спога́нити, ню, ниш, гл. Изгаживать, изгадить, портить, испортить.
Спога́нюватися, нююся, єшся, сов. в. спога́нитися, нюся, нишся, гл. Изгаживать, изгадиться, испортиться.
Спогляда́ти, да́ю, єш, сов. в. спогля́нути, ну, неш, гл. Взглядывать, взглянуть. Г. Барв. 208. Ой вийду я на гірку та спогляну на зірку. Нп. Та на свого цюру споглядає. АД. I. 146. А спогляньте, скільки ззаду козацьких прапорів. К. ЦН. 309.
Спогони́ти, ню́, ниш, гл. Догнать, настигнуть. Нещасливая година Прокопонька спогонила. Kolb. II. 54.
Спогра́ти, ра́ю, єш, гл. 1) Обыграть, взять верхъ въ игрѣ. 2) Побѣдить въ бою. Блиснули шаблями як блискавиця.... хто кого спограє, той того споймає. Чуб. III. 279.
Спогрі́ти, грі́ю, єш, гл. О желѣзѣ: сварить, спаять. Спогріти треба ковалю єдну штабу до другої. Могил. у.
Спогу́дити, джу, диш, гл. = Огудити. Kolb. I. 108.
Спода́рь, ря́, м. Сокращ. господа́рь. Государь, господинъ, хозяинъ. Котл. Ен. 1. 24. Се беззакониє творилось либонь за Деція-царя, чи за Нерона-сподаря. Шевч. Ви, сподарі, не питайте та ковбасу мені дайте. Грин. III. 36.
Сподаря́ка, ки, м. Ув. отъ сподарь. Думу думав сподаряка. Мкр. Н. 23. Сю-
