нехай того Бог скарає. Ном. № 2293. Ой мати моя старая, нащо ти мене скарала? Мет. 263.
Ска́рб, бу, м. 1) Сокровище, кладь. Колись наші діди над сією річкою козакували, да в сій річці скарби поховали; як будете скарби находити, будем з вами пополам ділити. ЗОЮР. I. 55. 2) Богатства, финансы, средства. На церкви накладали…, которі давнім козацьким скарбом будували. Макс. (1849), 47. Буду я з тебе великії скарби мати. Мет. 393. 3) Казна. Левч. 55. Казенное учрежденіе. А то робили ми в Раківці, мур становили у скарбу. Грин. II. 94.
Скарбе́ць, бця, м. Зарытая въ землю посуда (горшокъ, кувшинъ, котелокъ съ деньгами). Вміраючи казав у пущі викопати під дубом два скарбці з грошима. МВ. I. 65.
Скарбівни́ця, ці, ж. Казнохранилище, сокровищница. К. МБ. III. 256.
Скарбівни́чий, чого, м. Казначей, кассиръ.
Скарбі́вня, ні, ж. 1) Казначейство. Повітова скарбівня. О. 1861. X. 146. 2) Сокровищница. К. Дз. 213. Святе насліддя — слово! Воно бо скарбівня нашого духа. К. ХП. 134.
Скарбни́й, а́, е́ = Скарбовий.
Скарбни́к, ка́, м. 1) = Скарбівничий. Мир. ХРВ. 123. 2) Чортъ, живущій у богача, продавшаго свою душу аду, сторожащій и увеличивающій его богатство. Чуб. I. 193.
Скарбни́ця, ці, ж. Денежный сундукъ, касса, казнохранилище. К. ЦН. 237. К. ЧР. 427. До мене пишуть про царську корону, що ніби в князя Василя в скарбниці лежить-блищить на золотій полиці і сяєвом підземний склеп сповняє. К. ЦН. 249.
Скарбни́чий, чого, м. = Скарбівничий.
Скарбо́ви́й, а́, е́. Казенный. Ном. № 1285. Скарбові гроші. Левиц. Пов. 3. Скарбові люде. К. ЦН. 227. А де ж твої, Нечаєнку, скарбовії вози? Лукаш.
Скарбо́на, ни, ж. = Скарбівня 2. Кидали дари свої в скарбону заможні. Єв. Л. XXI. 1.
Скарбува́ти, бу́ю, єш, гл. Собирать сокровища. Скарбує для себе, а не в Бога багатіє. Єв. Л. XII. 21.
Скарбулитися, люся, лишся, гл. Свернуться въ кольцо, въ трубку. Вх. Уг. 267.
Ска́рга, ги, ж. Жалоба. Тільки й чуєш, що скарги на тебе. Св. Л. 115. Підеш до пана Бога на скаргу. Фр. Пр. 85.
Скаргува́тися, гу́юся, єшся, гл. = Скаржитися. Перед Богом вовк скаргувався. Гн. II. 225.
Ска́ржити, жу, жиш, гл. — кого́. Подавать жалобу на кого. Вишукавсь якийсь родич шинкарю небіжчику, що скаржити прийшов. МВ. II. 192. Вже їго перед паном Богом скаржит. Гн. II. 227.
Ска́ржитися, жуся, жишся, гл. Жаловаться, сѣтовать. МВ. (О. 1862. I. 78). Невістка скаржиться, а на лиці не змарніла. Ном. № 6899.
Скарлю́читися, чуся, чишся, гл. Согнуться, скорчиться. Зігнута постать удвоє перегнулась, скарлючилась. Мир. Пов. II. 111.
Скасува́ння, ня, с. Отмѣна, уничтоженіе.
Скасува́ти, су́ю, єш, гл. Отмѣнить, уничтожить. Окомонів, ватаманів уже скасували. Гол. II. 207.
Скасува́тися, су́юся, єшся, гл. Быть отмѣненнымъ, уничтожиться. Відтоді зараз і панщина скасувалась. Гол. II. 145.
Ска́т, ту, м. Скатерть. На столах скати все ляннії. Гол. IV. 552.
Скатели́чити, чу, чиш, гл. Окатоличить. К. ПС. 139.
Ска́терка, ки, ж. Скатертка. НВолын. у. Накрила сина скатеркою. Чуб. V. 715. Ум. Скатертонька. Чуб. V. 1067.
Скатерти́на, ни, ж. Скатерть. Ном. № 12126. Стіл дубовий покривала біла скатертина. Мкр. Н. 16. Ум. Скатерти́нка.
Скатертонька, ки, ж. Ум. отъ скатерка.
Ска́терть, тя, м. Скатерть. Мил. 139. З старого скатертя зробив скатертинку. Черк. у. Вили Марусі віночок та й покотили по столі, по квітчастому скатертю. Мет. 143.
Скатертьо́вий, а, е. Относящійся къ скатерти. Волч. у.
Скатерчи́на, ни, ж. = Скатертина. НВолын. у.
Скатува́ти, ту́ю, єш, гл. 1) Измучить, истязаніями, пыткой. Увидів Христа такого скатованого. Гн. I. 115. 2) Казнить. Чуб. V. 841. Бабину дочку прив'язав коню до хвоста й пустив у поле. Так її скатували. Рудч. Ск. II. 53.
Скауча́ти, чу́, чи́ш, гл. = Скавучати.
Скахва́, ви́, ж. У овчинниковъ: инструментъ для очистки кожъ: широкій ножъ,
