Поне́сла, лої, прил. ж. Беременная. Воронеж. г.
Поне́сти́, су́, се́ш, гл. 1) Понести, отнести. Лисичка і понесла півника додому. Рудч. Ск. II. 5. Ой чи ж бо ти, моє серце, натури такої, щоб почув од їдної, поніс до другої. Чуб. V. 146. Нечиста його туди понесла! Піду́, де очі понесу́ть. Пойду, куда глаза глядятъ. Грин. II. 150. 2) Забеременѣть. 3) Вѣсить, имѣть вѣсъ. Важке бісове сало… мабуть так, що й моє понесе на терезах. О. 1862. I. 34.
Поне́сти́ся, су́ся, се́шся, гл. Понестись. Счеплються руками і мене вхоплють та й понесуться, регочучись, аж земля гуде. МВ. I. 87.
Понеха́ти, ха́ю, єш, гл. Оставить безъ вниманія, бросить. Мене понехав ту самісіньку одну в пустці. Гн. II. 24. А як мені буде гірко, я вас понехаю. Гол. IV. 461. Ой вже ж очі надивилися, та вже понехали. Гол. I. 256.
Понеха́яти, ха́ю, єш, гл. = Понехати. Кого 'сте любили, уж го понехайте. Гол. II. 224.
Поне́хтувати, тую, єш, гл. 1) Пренебречь. 2) Испортить, попортить; причинить вредъ. Як нап'ється, то сорочки рве, горшки б'є, сказано, що на очі натрапиться, усе понехтує. Черниг. г. От падлючні діти — понехтували хлоп'я: як побили. Зміев. у.
Понива́ти, ва́ю, єш, сов. в. пони́ти, ни́ю, єш, гл. Изнывать, изныть. Ниє серце, ниє-пониває. Грин. III. 295. Важко їй було той вечір перший дома, без людей, без гомону людського понивати. МВ. (О. 1862. I. 99). Болять карі очі, серденько понило; як не бачу миленького, і діло не мило. Чуб. V. 293. Болить, болить головонька і тіло понило. Мет. 41.
Пони́діти, діємо, єте, гл. Заскучать, изныть (о многихъ). Мир. ХРВ. 86. Ідіть квашу варіть, а то ви пониділи. Ном. № 12622. Да вже ж ми пониділи, світонька не виділи, поведіте танцювати, будемо розглядати. Рк. Макс.
Понижа́ти, жа́ю, єш, сов. в. понизи́ти, жу́, зи́ш, гл. 1) Понижать, понизить. Понизив ясла. Лохв. у. 2) Унижать, унизить. Мнж. 173. К. Бай. 26. Вони рідного тата й неню не понижали. Полт. г. Ми ж тебе, Химочко, не понижаєм і святим Рожеством поздоровляєм. Чуб. III. 432.
Пони́жувати, жую, єш, гл. = Понижати. Понижують високу природу поета до низьких ідеалів своїх. К. ХП. 23.
Пониза́ти, жу́, жеш, гл. Нанизать (во множествѣ). Чи зумієш ти намисто понизати? Харьк. у.
Понизи́ти. См. Понижати.
Пони́з'я, з'я, с. Низовье, понизовье. О. 1862. IV. 1.
I. Поника́ти, ка́ю, єш, гл. Послоняться, побродить туда и сюда. Поникав-поникав по двору і пішов собі.
II. Поника́ти, ка́ю, єш, сов. в. пони́кнути, ну, неш, гл. Поникать, поникнуть, склониться. Бабуся старенька-старесенька, аж до землі поникає. МВ. (О. 1862. III. 55). Поникли голови козачі неначе стоптана трава. Шевч.
Пони́клий, а, е. Поникшій. Схилив свою головоньку червоно-рожеву до білого пониклого личенька лилеї. Шевч. 365.
Пони́кнути. См. Поникати.
Пони́ти. См. Понивати.
Пони́шпорити, рю, риш, гл. Пошарить, поискать. По всіх закутках понишпорила, — ніде нічого не знайшла. Харьк.
Пони́щити, щу, щиш, гл. Истребить (во множествѣ).
Поні́б'я, б'я, с. = Піднебення. Вх. Лем. 453.
Поні́вечити, чу, чиш, гл. Попортить; искалѣчить. Усяке садиво понівечило грядом. К. Псал. 241. Бо ти мене, безталанну, понівечив дуже. Грин. III. 336.
Поніма́ти, ма́ю, єш, сов. в. поня́ти, пойму́, меш, гл. 1) Ловить, поймать, схватывать, схватить. Поняв ти мені зайця. Чуб. II. 189. За Дунаєм та за річкою язика поняли. Грин. III. 604. 2) — кого́. Женить на комъ; жениться на комъ. Не вспів отець і мати за молодого сина подружжя поняти. Мет. 349. Уже ж твій синок оженився: поняв собі паняночку. Мет. 448. Поняв собі багату жінку. МВ. (О. 1862. I. 72). 3) Покрывать, покрыть, занять, затапливать, затопить. Поняла вода всю землю. К. Грам. 65. Ой вже діда вода по коліна поняла. Нп. 4) Охватывать, охватить. Гнів… понімав його душу. МВ. (О. 1862. I. 84). Поняли Бога жалощі до людей. ЕЗ. V. 112. Хилитися під нашу волю стали, бо їх наука наша поняла. К. ПС. III. 8. 5) Поня́ти ві́ри. Повѣрить. Брат і віри поняв. Рудч. Ск. I. 132. Не поняв віри словам моїм. Св. Л. I. 20.
Поніма́тися, ма́юся, єшся, сов. в. поня́тися, пойму́ся, ме́шся, гл. Сходиться,
