мерти. Да як же моя головонька помреться, до тогді тобі все гуляння минеться. Чуб. V. 517.
Поме́рхти, хну, неш, гл. Потускнѣть. Очі в його якось померхли. МВ. II. 14. Золото так і померхне. ЗОЮР. I. 5.
Помершле́нник, ка, м. Покойникъ. Нехай їх Мати Бажа помилує й спасе помершленників. Харьк. у.
Поме́сти. См. Помітати.
Поме́т, та, м. 1) Бросаніе, разбросъ. Жа́ти хліб у поме́т. Жать, оставляя хлѣбъ невязаннымъ.
Помета́ти, мечу́, чеш, гл. 1) Бросить (во множествѣ). Дрібні листи написала та й на воду пометала. Чуб. V. 948. Всіх турків у Чорнеє море пометали. АД. I. 215. 2) Разорвать на куски. Тілко змій ногу з стремена, так охота (звіри) його і пометала. Мнж. 32. Объ одеждѣ: разорвать, изорвать. Через перелаз упав — жупанину пометав. Грин. III. 665. Изрубить въ куски. Ой як пойду, всієх повоюю, мечом помечу, конем потопчу. Грин. III. 44.
Пометуши́тися, шу́ся, ши́шся, гл. Посуетиться.
Помива́ти, ва́ю, єш, гл. Мыть еще разъ? Їдна шиє, друга миє, третя помиває. Чуб. V. 395.
Поми́ї, їв, м. мн. Помои. В помиях утопити. Ном. № 14237. Ум. Поми́йки. Чуб. III. 86.
Поми́йний, а, е. Помойный. Помийне відро. Славяносерб. у.
Поми́йник, ка, м. Первоначально — человѣкъ, занимающійся выносомъ помоевъ, а затѣмъ всякій человѣкъ, занимающійся грязной работой; бранное слово. Лохв. у. Ти помийник жидівський. Гн. II. 70. 2) Собака, постоянно роющаяся въ помояхъ, любящая помои. Лохв. у.
Поми́йниця, ці, ж. 1) Лоханка для помоевъ, помойница. Се ходить віник по винниці, — буде кваша в помийниці. Чуб. I. 110. 2) Бранное слово для женщины. Шух. I. 34. Жиді́вська, па́нська поми́йниця. Брань для женщины служащей у евреевъ, у господъ. Грин. I. 235, 241. Ум. Поми́йничка.
Поми́кати, каю, єш, гл. Расчесать и приготовить для пряденія пеньку или ленъ. Мил. М. 16. На́ тобі круг прядіва: щоб ти його пом'яла, потіпала і в мички помикала. Рудч. Ск. II. 44.
Помика́ти, каю, єш, гл. 1) Порывать, влечь. Не видно моїй хати, тілько видно грушу, туди ж мою помикає що-вечора душу. Чуб. V. 61. 2) Поспѣшить. Вертаєшся було, то наче ззаду чорт доганяє, — так помикаєш. Св. Л. 32.
Поми́лешно, нар. Ошибочно.
Помили́тися. См. Помилятися.
По́милка, ки, ж. Ошибка. Помилка за хвальш не йде. Ном. № 7446. У по́милку. По ошибкѣ. Оце дивизія та й годі! чи воно піп помиливсь, що став я лічити, аж воно цілісінька сороківка грошей у помилку перейшла.
Помилува́ння, ня, с. Помилованіе; пощада. З мого рятування не буде помилування. Ком. II. № 934.
Поми́лувати, лую, єш, гл. Помиловать; пощадить. Усе Бога молить, щоб Бог його помилував. Рудч. Ск. II. 22. Вовчики-братіки, помилуйте мене — не їжте. Рудч. Ск. I. 4.
Помилува́тися, лу́юся, єшся, гл. 1) Полюбоваться. Парубок постояв на згірку, помилувався красою околиці. Мир. ХРВ. 8. 2) Поласкать другъ друга. Поцілуймося, помилуймося, хто кому рад. Чуб. IV. 239.
Поми́льне, ного, с. Плата посланному отъ мили.
Помиля́ти, ля́ю, єш, гл. Намыливать еще разъ? Їдна шиє, друга миє, третя помиває, а четверта милом милить, п'ята помиляє. Чуб. V. 395.
Помиля́тися, ля́юся, єшся, сов. в. помили́тися, лю́ся, лишся, гл. Ошибаться, ошибиться. Читать книги помиляються. Чуб. V. 1166. Дивись, щоб не помиливсь, а опісля не журивсь. Ном. № 5859.
Поми́мрити, рю, риш, гл. Побормотать нѣкоторое время. Помимрив, помимрив шось. Мнж. 104.
По́мин, ну, м. Поминаніе. Ой Серпягу положили да і заховали, да помин по Україні, помин відправляли. Также и во мн. ч. Подумала, що його вже на світі нема і стала справляти помини. Грин. I. 210. См. Поминки.
Помина́льний, а, е. Поминальный.
Помина́льник, ка, м. Синодикъ.
Помина́льниця, ці, ж. Одна изъ четырехъ осеннихъ субботъ (Кузьмина́, Лучина́, Дми́трова, Миха́йлова), въ которыя поминаются умершіе подаваніемъ священнику „на часточку“ и воздержаніемъ отъ нѣкоторыхъ работъ. Мил. 171.
I. Помина́ти, на́ю, єш, сов. в. пом'яну́ти, ну́, не́ш, гл. 1) Поминать, помянуть, упомянуть, назвать по имени. Хто
