все бачить, а вже разом покарає на тім світі. Ном. № 52.
Покарбува́ти, бу́ю, єш, гл. Изрѣзать нарѣзами; украсить вырѣзанной орнаментировкой. Сволок гарний, дубовий, штучно покарбований. К. ЧР. 37.
Покарбуля́ти, ля́ю, єш, гл. Бросить палку такъ, чтобы она пошла колесомъ, ударяясь о землю то однимъ, то другимъ концемъ (въ игрѣ въ плаз). Желех.
Покарбути́ти, бучу́, ти́ш, гл. = Покарбуляти. Kolb. I. 196.
Покарлю́чити, чу, чиш, гл. Согнуть, искривить. Чого це тут дерева такі покарлючені? Харьк. у.
Покарта́ти, та́ю, єш, гл. Побранить. Словами покартай його, а не бий. Ном. № 3872.
Покасува́ти, су́ю, єш, гл. Упразднить (во множествѣ).
Поката́ти, та́ю, єш, гл. 1) Покатать, повозить. 2) Быстро поѣхать. О. Гервасій покатав льодом, тільки паламар поньокує. Св. Л. 95.
Поката́тися, та́юся, єшся, гл. Покататься. От, покаталися — привели додому того коня. Рудч. Ск. I. 164.
Покатува́ти, ту́ю, єш, гл. Подвергнуть истязанію, помучить. Ой, ой він мене… покатує. Чуб. V. 617.
Покатулятися, ляюся, єшся, гл. Покатиться. Вх. Уг. 260.
Покахи́кати, каю, єш, гл. Покашлять.
Покацу́бнути, немо, нете, гл. Окоченѣть (о многихъ). Ну мороз! поки доїдемо, то й покацубнемо.
Покача́ти, ча́ю, єш, гл. 1) Покатать. Глянь, як кішка: покачає лапкою клубок та й кине, а тоді знов. 2) Покатать (бѣлье). Покачай сорочки. 3) Раскатать тѣсто. Покачай коржі. 4) Повалять. Собака не ззість, не покачавши. Посл. 5) О бѣшеной собакѣ: свалить и покусать (собаку). Як собаку покачає дурна собака, то та собака покусана біжить сама такого зілля шукати од сказу. Грин. II. 20.
Покача́тися, ча́юся, єшся, гл. 1) Покататься, поваляться. Кінь покачався на траві. 2) Побѣжать. Текля… покачалась до його, крикучи: „Татко! тат-ко!“ Св. Л. 10.
Пока́шляти, ляю, єш, гл. Покашлять. Покашляв днів зо два, а оце вже й годі. Черниг. у.
Покая́ння, ня, с. Покаяніе. Єдного скарання десятьом покаяння. Ном. № 3907.
Пока́ятися, ка́юся, єшся, гл. Покаяться. Покаявся злодій у ягодах. Ном. № 2250.
По́квап, пу, м. Поспѣшность. Желех.
Поква́питися, плюся, пишся, гл. 1) Поспѣшить, поторопиться. 2) Польститься. Але не багато значних панів поквапилось до неї в гості. Левиц. I. 491.
Поква́пний, а, е. Поспѣшный.
Поква́пність, ности, ж. = Поквап.
Поква́пно, нар. Поспѣшно.
Поква́сити, шу, сиш, гл. Поквасить.
Поквасні́ти, ні́ю, єш, гл. Скиснуть.
Поква́снути, ну, неш, гл. = Поквасніти.
Поквили́ти, лю́, лиш, гл. 1) Поплакать. 2) Покричать (о нѣкоторыхъ звѣряхъ и птицахъ).
Покві́кати, каю, єш, гл. Повизжать (о свиньѣ).
Покві́льно, нар. 1) = Покволом. 2) Свободно, льготно. Не знаю, як у вас, каже, а в нас дак і геть то стало поквільно панським. О. 1862. VI. 58.
Поквітча́ти, ча́ю, єш, гл. Украсить цвѣтами.
Покво́кати, каю, єш, гл. = Поквоктати.
Поквокта́ти, кчу́, чеш, гл. Поклохтать (о насѣдкѣ); поквакать глухо (о лягушкѣ).
Покво́лом, нар. Медленно. Спускався він із скель покволом. Мкр. Г. 14. Іде собі покволом. МВ. I. 41.
Покепкува́ти, ку́ю, єш, гл. Посміяться надъ кѣмъ. Дай, Боже, щоб ні догадались брат з брата в чім покепкувать. Котл. Ен. III. 65.
Покерува́ти, ру́ю, єш, гл. Поуправлять.
По́ки, нар. Пока, покамѣсть. Поки діда, поти й хліба. Лебед. у. Поти пряла, поки й задрімала. Рудч. Ск. II. 14. Поки-м тебе не любила, була-м як голубка. Чуб. V. 13. О-по́ки. Вотъ до какихъ поръ. Мені в ставку о-поки. Зміев. у. По́ки світа, по́ки со́нця. Во вѣкъ, никогда. Поки світа, поки сонця не прилетимо. Мил. 136.
Покива́ння, ня, с. Киваніе. Зробив притчу з нас в язиціх, покивання глави в людях. К. Псал. 106.
Покива́ти, ва́ю, єш, гл. Покивать. Назад подивилась, покивала головою та й заголосила. Шевч. 74.
Покида́ти, да́ю, єш, сов. в. поки́нути, ну, неш, гл. Покидать, покинуть, остав-
