вались мої кудрі в горох'яні струки. Грин. III. 301.
Позбира́ти, ра́ю, єш, гл. = Позбірати.
Позбиткува́ти, ку́ю, єш, гл. Плохо поступить съ кѣмъ, обидѣть кого; повредить что. Позбиткував худобу. Вх. Зн. 51.
Позбиткува́тися, ку́юся, єшся, гл. — з ко́го. Обидѣть кого.
Позбіга́ти, га́ємо, єте, гл. Сбѣжать (о многихъ). З двора й собаки наші позбігали. Г. Барв. 54.
Позбіга́тися, га́ємося, єтеся, гл. Сбѣжаться (о многихъ). Діти з цілого села позбігалися. Чуб. От хлопці позбігались. ЗОЮР. I. 76.
Позбіра́ти, ра́ю, єш, гл. Собрать (во множествѣ). Шатнувся миттю сам із хати своїх троянців позбірати. Котл. Ен. I. 30. Ой роспустив вівці, та не позбіраю. Мет. 108.
Позбіра́тися, ра́ємося, єтеся, гл. Собраться (о многихъ). Ще не всі салдати позбірались. Кв.
Позбо́втувати, тую, єш, гл. Взболтать (во множествѣ).
Позбува́ти, ва́ю, єш, гл. Сбыть (во множествѣ). Подушки і рядна, усе позбувала за царство небесне Марусі і за душу свою й Наумову. Кв.
Позбуджа́ти, джа́ю, єш и позбу́джувати, джую, єш, гл. Разбудить (многихъ).
Позбуджа́тися, джа́ємося, єтеся и позбу́джуватися, джуємося, єтеся, гл. Проснуться (о многихъ). Позбуждалися, поставали. Гн. I. 162.
Позбудо́вувати, вую, єш, гл. Построить (во множествѣ).
Позбужа́ти, жа́ю, єш, гл. = Позбуджати. Ранніх солов'їв позбуджала. Чуб. V. 588.
Позбу́тися, бу́дуся, дешся, гл. 1) Избавиться. Позбутись лиха. Рк. Левиц. 2) Потерять. І молодощів своїх, краси своєї, всього позбулася. Г. Барв. 276.
Позва́ти, зву́, зве́ш, гл. Позвать. Та позвала дівчинонька козаченька в гості. Мет. 90.
Позверхо́вний, а, е. Поверхностный.
Позверхо́вно, нар. Поверхностно.
Позвива́ти, ва́ю, єш, гл. Свить (во множествѣ).
Позвика́ти, ка́ємо, єте, гл. Привыкнуть (о многихъ). Чи вже позвикали ваші дівчата в городі жити? Кіев. у.
Позвиса́ти, са́ємо, єте, гл. Свѣситься (во множествѣ). Заснув п'яний на возі, ноги аж до колеса позвисали. Черниг. у.
Позвичайні́шати, шаю, єш, гл. Сдѣлаться вѣжливѣе, улучшиться по своему поведенію. Був розбишака на все село, а в руках подержано його — позвичайнішав, став м'який, хоть в ухо бгай. Конот. у.
Позві́нчувати, чую, єш, гл. Повѣнчать (многихъ).
Позві́рчувати, чую, єш, гл. То-же, что и зві́рчувати, но во множествѣ.
Позві́ювати, ві́юю, єш, гл. Свѣять, сдуть (во множествѣ). Із шпилів сніг позвіювало так, що гола земля. Славяносерб. у.
Позво́дити, джу, диш, гл. То-же, что и звести́, но о многихъ или многомъ. Заходилась тоді смерть біля песиголовців… чисто їх позводила з світу. Драг. 2. Усе наше добро позводив. Г. Барв. 473. Зажив собі Іван спокійненько, позводивши своїх ворогів. Чуб. II. 568.
Позво́дитися, димося, дитеся, гл. То-же, что и звести́ся, но о многихъ или многомъ. Позводилося панів багато, — панувати ні з чого. Зміев. у.
Позво́зити, жу, зиш, гл. Свезти (во множествѣ). Позвозили люде мішки до того млина молоти. Харьк.
Позво́лити. См. Позволяти.
Позво́литися, люся, лишся, гл. Испросить, получить позволеніе. Хлопці молодії, може погуляти которому хочеться, до дівчат кортить, — нехай же піде котрий без відома, що не позволиться у Палія, то вже й не вернеться. Драг. 201.
Позволя́ти, ля́ю, єш, сов. в. позво́лити, лю, лиш, гл. Позволять, позволить. Я люблю дівчину та й мислю її взяти; не позволяють вороженьки, ще й рідная мати. Чуб. V. 137.
Позвору́шувати, шую, єш, гл. Сдвинуть, расшевелить, всколыхнуть (во множествѣ).
Позву́жувати, жую, єш, гл. Съузить (во множествѣ). Усім би добре пошито, тільки рукава широкі — треба позвужувати. Кіев. у.
Позв'я́зувати, зую, єш, гл. Связать (во множествѣ).
Позв'язуватися, зуємося, єтеся, гл. Связаться (о многихъ). Всі кости мертві позв'язувались сухими жилами. Левиц. I. 91.
Позга́дувати, дую, єш, гл. Вспомнить (многихъ, о многомъ). Боже, яке давнє ми сьогодні позгадували. Харьк. у.
