Сторінка:Грінченко. Словарь української мови (1924). Том 1.djvu/781

Ця сторінка вичитана

сти. Та шила хусточки з китаєчки, китила китиці з заполочі. Мил. 88.

Ки́тиця, ці, ж. 1) Кисть (у платья, ковра, сбруи и пр.) Вас. 160, 170. Шух. I. 128. 2) Кисть изъ сросшихся вмѣстѣ нѣсколькихъ орѣховъ. Камен. у. 3) Снопъ соломы, связанный съ того конца, гдѣ колосья, и употребляемый для соломенныхъ кровель. Чуб. VII. 379. См. Ку́лик. 4) Букетъ цвѣтовъ. Желех. 5) Гора, только на вершинѣ покрытая снѣгомъ. Шух. I. 73. Ум. Ки́тичка. Хусточка у пояса мережувана і з вишитими орлами і ляхівка з під плахти вимережувана і з китичками. Кв. I. 7.

Ки́тичний, а, е. Относящійся къ кисти. Ки́тичний со́тник. Китишний тим звався сотник, що китиця в його була коло шаблі. О. 1861. XI. Кух. 29.

Китки́, то́к, ж., мн. Косы, положенныя надъ ушами. Гол. Од. 72.

Китча́стий, а, е. Украшенный кистями. Желех.

Китю́х, ха, м. Лисій хвостъ. Вх. Пч. II. 5. См. Кита 2.

Ки́тяг, гу и ки́тях, ху, м. 1) Гроздь, кисть. Спілі вишні злипались китяхами, як бджоли кругом матки. Левиц. Пов. 192. Вишні так і висять китяхами. Харьк. г. 2) Комокъ. А сніг ліпив у шибки, набивався китяхами, блищав через скло. Левиц. I. 515. 3) Метелка проса. Мнж. 184.

Ких! меж. Выражаетъ смѣхъ. Ких-ких-ких! — засміялись чумаки. О. 1861. X. 22.

Ки́хкати, каю, єш, гл. Смѣяться. І почали кихкати усі чотирі. Св. Л. 196. І старі на печі, вовну скубучи, кихкають, а вона й не всміхнеться. Г. Барв. 103.

Ки́ці-баба. Игра въ родѣ жмурокъ. Хто баби не веде, того киці-баба поведе. Ном. № 12573. А колись, каже, ви так з ними вигравали в хрещика та в киці-баби. Левиц. I. 276.

Ки́цка, ки, ж. Кусокъ дерна; комъ земли, глыба, вывороченная плугомъ. Вх. Зн. 25. Шух. I. 165.

Киць, киць!, меж. Зовъ кошекъ.

Ки́цька, ки, ж. Ум. отъ ки́ця.

Кицю́ня, ні и кицю́нечка, ки, ж. Ум. отъ ки́ця.

Ки́ця, ці, ж. 1) Кошка. Пішла киця по водицю, та й упала у криницю. Нп. 2) Родъ дѣтской игры. Ив. 36. Ум. Ки́цька, кицю́ня, кицю́нечка. Як до тебе ходити?.. В тебе кицька лиха. Чуб.

Киця́, ця́ти, с. Маленькій горшечекъ. Желех. Ум. Кициня́, киця́тко.

Киця́ти, ця́ю, єш, гл. Въ игрѣ въ жмурки: дотрагиваться до кого либо изъ прятавшихся, который послѣ этого начинаетъ жмурить. О. 1861. XI. Свидн. 37.

Ки́чера, ри, ж. Гора, покрытая лѣсомъ, кромѣ вершины. Желех. Шух. I. 73. Ум. Ки́чірка. Вх. Зн. 25.

Ки́чка, ки, ж. 1) Прядь льна, заплетенная въ косу новобрачной. Беруть трошки льону і завивають їй (молодій) разом з косою, щоб більше було коси; хоть і великі коси, то завше треба той льон, і то називається зачіска та кичка. Метл. 208. 2) Кольцеобразный валикъ изъ пакли, шерсти или гарусу, иногда обшитый холстомъ, который носится замужними женщинами на головахъ подъ головнымъ уборомъ (очі́пком, чепце́м). Kolb. I. 38. 3) Хомутина, подушка валькомъ, кишкой, поджатая подъ клешни хомута. Вас. 159. Лимарь кичку зашиває. Шевч. 540. 4) Пучекъ соломы или камыша, употребляемый для крытья крыши. Желех. 5) Часть воротъ, дверей: кусокъ дерева съ вырѣзаннымъ въ немъ съ одной стороны углубленіемъ, — этой стороной онъ прибивается къ столбу или стѣнѣ, тогда углубленіе даетъ отверстіе, въ которое входитъ верхъ вертикальнаго столбика глухого конца воротъ или шипъ дверей. Шух. I. 87, 93. 6) Оставшійся въ землѣ послѣ срубленнаго дерева его пень или корень. А наші кички викопують.

Ки́чматися, юся, єшся, гл. Копаться, возиться. Кичмався дома то над сим, то над тим. Кременч. у.

Кичува́ти, чу́ю, єш, гл. Корчевать. Отто ліс, — щоб же ви мені вирубали його, викичували, зорали, пшениці насіяли!.. А ті як ухопляться: той руба, той деревню вивозить, той кичує. Рудч. Ск. II. 120.

Киш! меж., которымъ отгоняютъ птицъ. Позгоним вас: киш-киш!

Кише́нька, ки, ж. Ум. отъ кише́ня.

Кише́ня, ні, ж. Карманъ. Спасибі в кишеню не ховають. Ном. № 4137. Шага з кишені панської виймає. Дума. У латаній свитині і без чобіт, а грошей носив повні кишені. К. ЧР. 20. Чо́ртова кише́ня. Родъ брани. Отто дочка, а то батько — чортова кишеня. Шевч. 134. В кише́ні гуде́. Пусто въ карманѣ, нѣтъ денегъ. Ном. № 1485. Ум.