Ки́вер, ра, м. Киверъ. Китель білий, кивер чорний, хлопець гарний і моторний. Нп. Там козак виїзжає на конику вороному…, а в жупані голубому, а в кивері золотому. Чуб. V. 8.
Кивну́ти. См. Кивати.
Киву́н, на́, Любящій кивать.
Киву́ха, хи, ж. Любящая кивать, преимущественно изъ кокетства. Кв. Жел.
Киги́! меж. Выражаетъ крикъ чайки. Ой біда чайці, чайці небозі, що вивела дітки при битій дорозі. Киги! киги! злетівши вгору. Лукаш. 85.
Киги́к, ку, м. Крикъ чайки. Чайка… пронеслась з кигиком по над Дніпром. МВ. II. 117.
Киги́кання, ня, с. Крики чайки. Желех.
Киги́кати, ги́чу, чеш, одн. в. киги́кнути, кну, неш, гл. Кричать, крикнуть (о чайкѣ). Чайка кигиче — згинь ти куличе. Лукаш. 85. (Чайка) літала над його могилою і кигикала. Чуб. I. 62.
Киги́тка, ки, ж. Чайка. Желех.
Киги́ця, ці и киги́чка, ки, ж. = Кигитка. Желех.
Ки́дальник, ка, м. Рабочій, подающій снопы или сѣно при укладкѣ его. Мій синочку, мій голубчику! Мій молотнику, мій косарику і мій копілнику, і мій кидальнику! Мил. 215.
Ки́дати, даю, єш, одн. в. ки́нути, ки́ну, неш, гл. 1) Бросать, кидать. Та й почав мені кидати у пазуху п'ятаки з обох кишень. ЗОЮР. I. 250. Не стій на могилі, не кидай пісочку. Мет. 92. Ой взяли го за реберці та й кинули через дверці. Гол. 2) Оставлять, бросать, переставать. Москаль любить жартуючи, жартуючи кине. Шевч. 65. Ой не кидай же мене та на чужій чужині. Мет. 78. Кидай… вечеряти: час на коня сісти. Макс. 3) — во́ду. Качать насосомъ. 4) — кров. Дѣлать кровопусканіе. 5) — сі́но. Подавать сѣно при укладываніи его въ стоги. Я вам лучче так чого поможу днів три робить за процент — косить там, чи сіно кидать. О. 1862. IX. 7. 6) — ли́хом об зе́млю. Забыть о горѣ, пренебречь имъ. Кинь лихом об землю та давай погуляєм. 7) Ки́нути о́ком. Взглянуть, завидѣть. Скілько оком кинути — гора мріла. Кинула оком мати на його вбрання, та й відвернулась. Св. Л. 170. 8) Ки́дати хляще́м. Бросать въ безпорядкѣ, какъ попало. На току повно свиней, а в хаті такий гармидер: миска з водою перекинута, кури поваляли горшки з полиць, а він кинув так хлящем усе хазяйство, а сам пішов на улицю. Кіевск. у.
Ки́датися, даюся, єшся, одн. в. ки́нутися, нуся, нешся, гл. 1) Бросаться. Кинувсь до Шрама і поцілував його. К. ЧР. Кидається і сірою собакою, і білою собакою, та ради не дасть. Ном. № 1766. Кинулася до Ганнусі і в коси впилася. Шевч. 22. 2) Обращаться. Вже й на прощу ходили, і до знахарів кидались — не пособляє. О. 1862. VIII. 1. 3) Впадать. Там, де Случ з Горином кидається у Припець, — звідти ми пригнали. Черниг. 4) Биться (о сердцѣ, пульсѣ). А серце моє кидається, кидається. Г. Барв. 397. Мил. 166. 5) Не ки́датися чого́. Придерживаться, не оставлять. До Св. Духа не кидайся кожуха. Ном. № 458. Цілий вік він брехав, дак того хліба не кинеться, поки і вмре. Пе́ршого купця́ не ки́дайся. Не упускай перваго покупщика. Чуб. I. 298. Чи стала ціна, чи не стала, а ти первого торгу не кидайся. Кв. I. 130.
Ки́дик, ка, м. 1) Маленькій человѣчекъ. Вх. Зн. 25. 2) Замарашка. Вх. Зн. 25.
I. Кидь, ді, ж. Разстояніе, на которое можно что-нибудь бросить. А він був од мене не більше, як на одну кидь. Харьк.
II. Кидь! меж. Выражаетъ бросаніе. Ухопив та кидь його об землю!
Ки́злик, ка, м. Родъ льдины изъ замороженнаго кизяка́, на которомъ катаются съ горки вмѣсто саней. Мирг. у. Слов. Д. Эварн. См. Грімак.
Кизя́к, ка, м. = Кізяк.
Ки́їв, ва, м. Кіевъ.
Ки́ївський, а, е. Кіевскій.
I. Кий, ки́я, м. 1) Палка, трость. Язик доведе до Київа і до кия. Ном. № 1125. Один тілько мій Ярема на кий похилився. Шевч. 207. 2) Дубина, палка, на концѣ которой шаровидное утолщеніе отъ оставленной части корня. Приходить багато народу з мечами й киями. Єв. Мр. XIV. 43. Ум. Кийо́к, кийо́чок. Которий козак не міє в себе шаблі булатної, пищалі семип'ядної, той козак кийка на плечі забірає, за гетьманом Хмельницьким ув охотне військо поспішає. Мет. 391, 392. Ув. Кию́ра, кия́ка, кия́ра. Як сім раз одважить киякою, то хліба більше не їстимеш. К. ЧР. 273.
II. Кий, мѣст. сокращенное изъ який въ выраж. Кий біс! Гліб. Кий чорт! Мнж. 61.