Словарь української мови (1924)/кивати

by Борис Грінченко

◀ кивання

Словарь української мови Борис Грінченко К кивати

киватися ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Кива́ти, ва́ю, єш, одн. в. кивну́ти, вну́, не́ш, гл. 1) Кивать. Хоч поміра, а таки пальцем кива. Ном. № 3339. Кива головою, наче кобила в спасівку. Ном. № 2418. Не кивай на мене чорними бровами. Мет. 16. 2) Махать. Кивнув на чуру і чура сів коло його. К. ЧР. 248. Кива́ти дзво́нами. Звонить. За шинкаром молоденьким дзвонами кивають, а шинкарку Явдосеньку кіньми ростягають. Гол. Кива́ти п'ята́ми. Шляться, шататься. П'ятами киває, бо діла не має. Ном. № 11049.