коздібна до зрозуміння такого, що буває втає не од премудрих і розумних. К. ХП. 16.
Зрозумі́ти, мі́ю, єш, гл. Понять. Поки, теє зрозумівши, згоду учинили. Макс. (1834), 126. Ви так зписьменна говорите, що я того не зрозумію. Котл. НП. 344.
Зро́к, ку, м. Зрѣніе. Бог дав усім люлям однаковий зрок. Дещо, 36.
Зрони́ти. См. Зроняти.
Зроня́ти, ня́ю, єш, сов. в. зрони́ти, ню́, ниш, гл. Давать, дать упасть; терять, потерять, утратить. Желех. Ой лісе, лісоньку, зронив єс красоньку. Вх. Лем. 421.
Зроси́ти, ся. См. Зрошати, ся.
Зросли́вий, а, е. Дающій ростъ. Та принеси три квіточки: ой первую зросливую, а другую сонливую. Мет. 1.
Зро́слий, а, е. Выросшій. Левч. 10.
Зроста́ння, ня, с. Ростъ, выростаніе.
Зроста́ти, та́ю, єш, сов. в. зрости́, сту́, те́ш, гл. Выростать, вирости. Єсть у мене сестра менша, без мене зросла. Мет. 32. Без щастя зросла, а без долі вродилася. Мет. 80. При мені вона й зросла, бо сиротою зосталася змалечку. МВ. II. 19.
Зрости́ся, ту́ся, те́шся, гл. Сростись. Ой у полі дві тополі докупи зрослися. Чуб. V. 403.
Зрости́ти, щу́, сти́ш, гл. Выростить. Нехай їм Бог зростить. Ном. № 375. Як я тебе зростила, сама себе звеселила. Чуб. V. 684.
Зро́стний, а, е. Взрослый. Левч. 10.
Зроша́ти, ша́ю, єш, сов. в. зроси́ти, шу́, сиш, гл. Орошать, оросить. К. Досв. 26. Дрібненькими слізоньками все поле зросила. Мет. 274. Припав він до землі та й зросив її слізьми. МВ. II. 70.
Зроша́тися, ша́юся, єшся, сов. в. зроси́тися, шу́ся, сишся, гл. Орошаться, ороситься, обливаться, облиться. Слізьми так і зрошається. МВ. I. 57.
Зру́б, ба и бу, м. 1) Срубка. Знайшовся чоловік, що купив на зруб гай. Стор. I. 47. Также мѣсто, гдѣ срубленъ лѣсъ. Вас. 206. З липового зруба молоді паростки пустились. МВ. I. 156. 2) Срубъ — при постройкѣ, въ погребѣ, колодезѣ и пр. Чуб. VII. 377. Як положать зруб на хату…, то п'ють закладчини. ХС. III. 41. Kolb. I. 56. Був колодязь і такий низький зруб у ньому. Грин. II. 338.
Зру́бань, ні, ж. Рубка лѣса. Вх. Уг. 242.
Зруба́ти. См. Зрубувати.
Зру́бина, ни, ж. Одна пластина въ колодезномъ срубѣ. Харьк. у.
Зруби́ти, блю́, биш, гл. Сдѣлать срубъ. Зрубив хату. НВолын. у.
Зру́бувати, бую, єш, сов. в. зруба́ти, ба́ю, єш, гл. Срубывать, срубить. Кожне дерево зрубують. Єв. Л. III. 9. Зрубай, батеньку, високу яворину, збудуй, батеньку, широку домовину. Чуб. V. 372.
Зруйнува́ння, ня, с. Разореніе, разрушеніе. Стор. II. 137.
Зруйнува́ти, ну́ю, єш, гл. 1) Разрушить, разорить. Зруйнували Запорожжя. Лукаш. 66. Не зостанеться тут камінь на каміні, щоб не зруйновано. Єв. Мр. XIII. 2. Зруйновано життя моє на світі. К. Іов. 37. 2) Разорить (о потерѣ имущества).
Зруйнува́тися, ну́юся, єшся, гл. 1) Разрушиться, разориться. Зруйнувався зовсім будинок. 2) Разориться, потерять имущество. Пан не зруйнується, як скількись кліток поля перелітує пустирем. О. 1862. IV. 105.
Зруко́ваний, а, е. Обрученный. Вх. Лем. 421.
Зру́нтати, таю, єш, гл. Испортить, сдвинуть съ мѣста, почти разрушить. Подольск. г.
Зрухну́тися, ну́ся, не́шся, гл. = Зрушитися. З місця й не зрухнеться. Грин. II. 310.
Зруч, нар. Изъ руки, рукой держа. Хтось буде шанувати: коли не зруч, то навкидя. Ном. № 11971.
Зруча́ти, ча́ю, єш, гл. Поручать.
Зру́чний, а, е. Ловкій; удобный. Левиц. Пов. 141.
Зру́чність, ности, ж. Ловкость. Левиц. Пов. 237.
Зру́чно, нар. Ловко; удобно. Ком. I. 39.
Зру́шити, шу, шиш, гл. 1) Сдвинуть. Насилу зрушив з місця. 2) Тронуть, взволновать. Дуже батька слова її зрушили. МВ. II. 149. 3) Встревожить. Всю діброву крилечками вкрили, голосочком діброву зрушили. Чуб. V. 315.
Зру́шитися, шуся, шишся, гл. Дрогнуть, сдвинуться. Зру́шилась земля́ — нар. повѣрье, по которому земля при первомъ весеннемъ громѣ какъ будто вздрагиваетъ. Зрушилась земля, то тепер усе буде рости. НВолын. у.
Зру́щик, ка, м. Въ ловушкахъ для звѣрей: палочка, толчокъ въ которую со
