Сторінка:Грінченко. Словарь української мови (1924). Том 1.djvu/714

Ця сторінка вичитана

плечи́ма. Пожать плечами. Знизнув(сь) плечима та й пішов. НВолын. у.

Зни́зу, нар. Снизу. Ном., стр. 284. № 1545. Подай нам, Господи, з неба дрібен дощик, а знизу буйний вітер. Чуб. V. 933.

Зни́зувати, зую, єш, сов. в. зниза́ти, жу́, жеш, гл. 1) Снизывать, снизать. Знижи мені оце намисто. 2) Натыкать, наткнуть на что острое, пронзить. Возміте Байду, повісіте і на острий гак знижіте. АД. I. 149. 3) — плечи́ма. Пожимать, пожать плечами.

Знийти́, йду́, де́ш, гл. Снизойти, сойти. Дар нині пребогатий од небес прийде, яко капля каплющая на землю знийде. Чуб. III. 383

Зника́ти, ка́ю, єш, сов. в. зни́к(ну)ти, ну, неш, гл. Исчезать, исчезнуть, пропадать, пропасть. Що гинуть без сліду, що мов сон зникають. К. Досв. 53. Щоб ти не зросло більше — таке і зникло. Ном. № 8713. Удень її не бачили: робила при панії, а ввечері знов зникла. МВ. II. 44. Не знала, чого й куди Василь її дівався; чи на довго він зник; чи вернеться і коли ще то буде. Кв. I. 65. І в той час скирти і клуня зайнялись і зорі зникли. Шевч. 335.

Зни́кнути. См. Зникати.

Зни́мець, мця, м. Льстецъ, подлипало. Подольск. г.

Зни́мка, ки, ж. Льстивая женщина, подлиза. Подольск. г.

Знирну́ти, ну́, не́ш, гл. Вынырнуть, всплыть. Адже не знирнула, так вона й не відьма. Кв. II. 94.

Зни́титися, чуся, тишся, гл. = Знітитися. Прийшов, знитившись до волости. Черк. у. Прийшов до старшини, знитивсь, ніби зіправди вбогий, слабий. Каменец. у.

Зни́шка, нар. Изподтишка, украдкой. Знишка мішки рве: то це такий чоловік. Черк. у. Як ниця собака — знишка рве. Ном. № 3039.

Зни́шкнути, ну, неш, гл. Притихнуть, смолкнуть.

Зни́щення, ня, с. Уничтоженіе, истребленіе.

Зни́щити. См. Знищувати.

Зни́щіти, щію, єш, гл. Обѣднѣть, сдѣлаться нищимъ. Як Василь збіднів, так і Онисько знищів. Мир. ХРВ. 138.

Зни́щувати, щую, єш, сов. в. зни́щити, щу, щиш, гл. Уничтожать, уничтожить, истреблять, истребить. Знищу, — каже, — його з землі, знищу усе, од чоловіка до скотини. Опат. 15.

Зні́вечити, чу, чиш, гл. Испортить; изуродовать, искалѣчить. Знівечив чоловіка. Ном. № 4021. Десять літ неволі… знівечили, убили мою віру і надію. Шевч. (О. 1861. X. 8).

Зні́вечитися, чуся, чишся, гл. Искалѣчиться, изуродоваться. Я ще не дуже зостарівся, та знівечився. Шевч. (О. 1861. X. 9).

Зні́гатися, гаюся, єшся, гл. Устать, обезсилѣть. Ходив до Хотиня та так ся знігав. Каменец. у.

Зні́жити. См. Зніжувати.

Зні́жувати, жую, єш, сов. в. зні́жити, жу, жиш, гл. Изнѣживать, изнѣжить. Желех. Десь мабуть за пана думала мати тебе оддати, що так зніжила. Харьк.

Знікче́мнілий, а, е. Сдѣлавшійся ни къ чему негоднымъ.

Знікче́мніти, нію, єш, гл. Сдѣлаться ничтожнымъ, негоднымъ. Наші предки знікчемніли. К. Гр. Кв. XXXIV.

Зніма́ти, ма́ю, єш, сов. в. зня́ти, зніму́, меш, гл. 1) Снимать, снять. І шапки не зняв, і руки не дав, не прощався зо мною. Мет. 67. Пішов коток на торжок, купив собі кожушок. Треба з кота зняти та дитині дати. Макс. (1849). 103. Із правої рученьки перстень зняв. Мет. 168. Зняли з нього головоньку. Мет. 77. Вернися, милий, з чужої сторононьки, зніми журбу з моєї головоньки. Чуб. V. 861. 2) Поднимать, поднять. Лучче мені, мати, важкий камінь зняти. Мет. 259. Зняв руки до Бога. Левиц. ПЙО. I. 263. До тебе очі я знімаю, небесний жителю і царю. К. Псал. 291. Филю зо дна моря знімає. АД. I. 192. 3) — бу́чу. Поднять шумъ, крикъ. Зняла ж бучу Пилипиха, як визналась батькова подія. МВ. II. 118. 4) — го́лос, річ. Начинать, начать говорить. МВ. II. 96. Знявши одна жінка зміж народу голос, каже. Єв. Л. XI. 27. 5) — щот. Считать, сосчитать. Неможна з цього маку нікому щоту знімати. Чуб. I. 85.

Зніма́тися, ма́юся, єшся, сов. в. зня́тися, зніму́ся, мешся, гл. 1) Сниматься, сняться, быть снятымъ. 2) Подниматься, подняться съ мѣста, вставать, встать, двинуться, взлетать, взлетѣть вверхъ. Хоче знятись з лави, та не сила — наче прикипів. МВ. (КС. 1902. X. 147). Знялися всі і пішли. Св. Л. 86. Султан турецький з янчарами на Русь і Польщу знявся. К. ЦН. 211. Знялись з води утята. Греб. 387. Козак — як той голуб: знявся та й полинув.