Змигну́ти, ну́, не́ш, гл. Мигнуть. І оком не змигнуть, як… звалився з дуба чоловік. Стор. МПр. 107.
Змигну́тися, ну́ся, не́шся, гл. Промелькнуть. Так от як блискавка мигне, так моя доля змигнулась. Г. Барв. 403. Съ отрицаніемъ: пройти незамѣтно (о времени). І час не змигнеться. Ном. № 7739. З хорошою нічку ночувати, то й ніченька не змигнеться. Чуб. V. 1021. З тобою, хлопчино, вечір не змигнеться. Мет. 37. І час нам не змигне́ться. Время летитъ. МВ. I. 30.
Змизе́рніти, нію, єш, гл. Сдѣлаться хилымъ, худымъ. А його жінка дуже подалася, змізерніла, зблідла. Левиц. Пов. 155.
Зми́зкати, каю, єш, гл. Истаскать, истрепать. Тобі хоч яку гарну одежу дай, то зараз змизкаєш. Черниг. у.
Змийо́вина, ни, ж. Раст. Scorronera rosea. Шух. I. 21.
Змика́ти, ка́ю, єш, сов. в. зімкну́ти, кну́, неш, гл. 1) Сводить, свести судорогой. Ном. № 456, стр. 282. Зомкнуло пальці. Славяносерб. у. 2) Закрывать, закрыть. Зомкнула очі. Греб. 319. 3) О водѣ: покрывать, покрыть. А вже дідові по шию вода забірає… А вже дідові чупер вода зімкнула. Гол. I. 204.
Змика́тися, ка́юся, єшся, сов. в. зімкну́тися, ну́ся, нешся, гл. Сводить, свести судорогой. Як підняв руку, так вона і зомкнулась, так і заклякла. Эварн. Запор. I. 14.
Змики́тити, ки́чу, тиш, гл. Обмануть, не исполнить обязательства. Желех.
Змикну́ти, ну́, не́ш, гл. Увернуться, отскочить въ сторону, убѣжать. Хотів ударити чорта, а тий (= той) змикнув, і кий ударився об камінь. Чуб. I. 46.
Зми́лини, лин, ж. мн. Обмылки. Черк. у.
Змили́ти, ся. См. Зми́лювати, ся.
Зми́литися, люся, лишся, гл. Съ отрицаніемъ: сдѣлаться немилымъ. Як побачила тебе, світ мені не змилився, усім я нудила, усюди я скучала. Кв. I. 37.
Зми́лка, ки, ж. Ошибка. Угор.
Зми́лок, лка, м. 1) Смыленный кусокъ мыла. 2) мн. зми́лки. = Змилини.
Змилосе́рдитися, джуся, дишся, гл. Умилосердиться. Котл. Ен. V. 36. Поки прут знайшов та й одсердився, та на свою миленькую змилосердився. Чуб. V. 581. Крий, Боже, щоб над ним хто з вас змилосердився. Греб. 380. Ісус же, змилосердившись, простяг руку. Єв. Мр. I. 41.
Зми́лости́тися, щу́ся, стишся, гл. = Змилосердитися. Стали тоді люде Бога просить, щоб послав на їх лучче смерть. Тоді Бог змилостився і послав на їх смерть з косою. Драг. 2.
Зми́лування, ня, с. Милость, милосердіе, состраданіе, пощада. Нема Божого змилування — спека та й спека. Каменец. у.
Зми́луватися, луюся, єшся, гл. Сжалиться. Змилуйсь, Боже, надо мною з високого неба! Чуб. V. 362. Ой пустіть мене, пустіть!… Змилуйтеся! МВ. II. 49. Змилувався Бог над раком та ззаду очі дав. Ном. № 4684.
Зми́лювати, люю, єш, сов. в. зми́ли́ти, лю́, ли́ш, гл. 1) Ошибаться, ошибиться. Вага не змилить. Валк. у. От і змилила вже. Каменец. у. 2) Смыливать, смылить. Половину змилила мила. НВолын. у.
Зми́люватися, лююся, єшся, сов. в. зми́ли́тися, люся, лишся, гл. 1) Ошибаться, ошибиться. І вже книга не змилиться. Лебед. у. 2) Смыливаться (о мылѣ).
Зми́мрити, рю, риш, гл. Пробормотать.
Змири́ти, рю́, риш, гл. Помирить. Зміев. у.
Зми́ршавіти, вію, єш, гл. Сдѣлаться худымъ, болѣзненнымъ, плохимъ.
Зми́рщина, ни, ж. Мировая сдѣлка; примиреніе. Простила мені теща та й змирщину пити. Грин. II. 179.
Зми́сел, слу, м. Чувство. У чоловіка змисли: очима дивиться, ушима слуха и т. д. Радом. у.
Зми́сле́ний, а, е. 1) Подуманный; придуманный; выдуманный. 2) Чувственный, видимый. Світ змислений, де ся родив, з Діви Марії проісходив. Чуб. III. 370.
Зми́слити, лю, лиш, гл. Подумать; придумать; выдумать. А грішачи, змислив собі, шо ще я млад; покаюся прежде смерти, не пійду і в ад. КС. 1883. II. 470. Покажеш праведне слово так, як воно вийшло з праведних уст, сами ви дивуєтесь, як то воно в таку далеку старовину так ясно та сміливо змишлено. К. (О. 1861. II. 230). Змислили п'яним собором. К. ПС. 126.
Зми́сний, а, е. Ловкій, смышленный, догадливый.
Зми́ти, ся. См. Змива́ти, ся.
Змідніти, нію, єш, гл. Принять металлическій вкусъ отъ мѣди. Аф. 457.
