Зголодніти, ні́ю, єш, гл. Проголодаться. МУЕ. III. 47. Вже й коні потомили і зголодніли сами. Рудч. Ск. II. 62. Чого той мировий не їде? — люде зголодніли вже. Каменец. у. Лис зголоднів так, шо вже їсти хоче. Грин. II. 5.
Зголодра́біти, бію, єш, гл. Обнищать, обѣднѣть.
Зголоси́тися. См. Зголошуватися.
Зголо́шуватися, шуюся, єшся, сов. в. зголоси́тися, шу́ся, сишся, гл. Отзываться, отозваться, выражать, выразить желаніе. Хто мене молоду додому проведе? — Зголосився козак. Гол. III. 432.
Зголу́бити, блю, биш, гл. Взлелѣять. Було тобі знати: вороним конем їздити, хлопця собі зголубити. Гол. I. 2.
Згомоні́ти, ню́, ни́ш, гл. Проговорить. Маруся їй осьміхнулась: „ні за віщо дякувати“, згомоніла: „я правду свою тобі кажу“. МВ. II. 125.
Згон, ну, м. = Згін. І я був у Тихлисі: колись гонив згон їдного тут купця, — було волів сорок у згоні. Терск. обл.
Зго́нини, зго́нин, ж. мн. Части колосьевъ и соломы, падающіе вмѣстѣ съ зерномъ при вѣяніи послѣдняго, сметаемые обыкновенно метлой. Зганяй бо мерщі з зерна оті згонини, не спи. Брацл. у.
Зго́нити, ню, ниш, гл. 1) = Зганяти. Бідний брат став їх згонить, — вони не встають. Рудч. Ск. II. 135. Біжать згонити овець, що ростеклися по всій царині. Мир. ХРВ. 39. 2) Очищать зерно, уже провѣянное, отъ кусочковъ колоса, соломы и пр. Та він то навіяв і велику купу, та ше не згонив. Брацл. у.
Зго́раний, а, е. Сгорѣвшій. Згорана хата. НВолын. у.
Згорба́тіти, тію, єш, гл. Сдѣлаться горбатымъ. Черк. у.
Зго́рбити, блю, биш, гл. Сгорбить, согнуть. Мене вже давно горе згорбило. Г. Барв. 298.
Зго́рбитися, блюся, бишся, гл. Сгорбиться. Згорбилась, мовляв, старенька бабуся. Хата, 178.
Згорбу́литися, люся, лишся, гл. = Згорбитися. Ив. 71.
Зго́рда, нар. Гордо, высокомѣрно. Марусенька пишна в черевичках вийшла; на воротях стала, згорда одказала. Чуб. V. 243.
Згорджа́ти, джа́ю, єш, сов. в. зго́рдити, джу, диш, гл. Пренебрегать, пренебречь. Не раз єси, не два добрими людьми згордила. Гол. IV. 275.
Згордува́ти, ду́ю, єш, гл. = Згордити. Як Катря їм згордувала, засватав другу дівчину. МВ. II. 139.
Згоржа́ти, жа́ю, єш, гл. = Згорджати.
Згори́, нар. 1) Сверху. 2) Впередъ. Згори гроші дає. Каменец. у.
Зго́ристий, а, е. Покатый, наклонный. Двір був згористий, і до ґанку треба було під'їжджати трошки під гору. Левиц. I. 457.
Зго́ристо, нар. Покато. НВолын. и Каменец. у.
Згорівка, ки, ж. = Горівка. Вх. Лем. 418.
Згорі́ти, рю́, ри́ш, гл. 1) Сгорѣть. Вкинь його в піч, — нехай згорить! Рудч. Ск. I. 37. Згоріла хижка, згоріла книжка — нічим ворожити. Ном. № 1811. 2) Покраснѣть. Щось у віконце стук-стук!.. так я й згоріла! МВ. (О. 1862. III. 56). Уразив її заразом двічи в серце. Вона так і згоріла, та й каже… Г. Бар. 106.
Згорну́ти, ся. См. Згортати, ся.
Згороди́ти, джу́, диш, гл. 1) Загородить. Не одна баба город згородила. Ном. № 2586. 2) Соорудить, воздвигнуть. Бо хотять же нас поглотити, піч огненну згородити. Чуб. I. 169.
Згорта́ти, та́ю, єш, сов. в. згорну́ти, ну́, неш, гл. 1) Складывать, сложить, свертывать, свернуть. Все б тільки сиділа, згорнувши ручки. Рудч. Ск. II. 44. Мати їй убрання хороші та пишні купує, — вона ледві подивиться: згорне та й забуде. МВ. II. 158. 2) О книгѣ: закрывать, закрыть. Згорнувши книгу, віддав слузі. Єв. Л. IV. 20. 3) Сгребать, сгресть. Згорни жар докупи.
Згорта́тися, та́юся, єшся, сов. в. згорну́тися, ну́ся, нешся, гл. 1) Складываться, сложиться, свертываться, свернуться. Як мої ручки згорнуться, то тоді твої роскоші минуться. Чуб. V. 517. 2) Сгребаться, сгресться.
Згостри́ти, рю́, риш, гл. Сточить.
Згото́вити. См. Зготовляти.
Зготовля́ти, ля́ю, єш, сов. в. згото́вити, влю, виш, гл. = Готувати, зготувати. Ягідочки рвала, цибульку щипала, — я ж тому хлопчині снідать зготовляла. Мил. 110.
Зготува́ти, ту́ю, єш, гл. Состряпать, изготовить. А я йому ранесенько снідати зготую. Маркев. 68. Зготувати обід. Рудч. Ск. II. 204.
