Зга́дуватися, дуюся, єшся, сов. в. згада́тися, да́юся, єшся, гл. Вспоминаться, вспомниться.
Згаку́, нар. Зря, необдуманно. Дурню ти божий! Хиба там шлях, чи що, шо тебе згаку понесла лиха година у яку яругу. Харьк.
Згальмува́тися, му́юся, єшся, гл. Сбиться съ толку, свихнуться. Далі що йому робити? Зовсім згальмувався: як ні за що стало пити — гавкати нанявся. Грин. III. 661.
Зга́мкати, каю, єш, гл. Дѣтск. Съѣсть, проглотить. І лиш гляди, то і влучає, щоб згамкати мене, як блин. Котл. Ен. V. 13.
Зга́нити, ню, ниш, гл. Охулить, осудить. А її зганили й обідили і з покоїв вигнали. МВ. I. 52. Так було невістка зганить мене, що я в неї стану чорнійша від землі. Г. Барв. 224.
Зганьби́ти, блю́, би́ш, гл. Опозорить, обезчестить, осрамить.
Зганя́ти, ня́ю, єш, сов. в. зігна́ти, зжену́, не́ш, гл. 1) Сгонять, согнать съ чего, прогонять, прогнать откуда. Послухай ти, чуро: чи то гуси кричать, чи лебеді ячать?.. Коли гуси кричать, або лебеді ячать, то зжени. Макс. (1849), 26. Свою матір рідненьку, удову стареньку, зневажали та з домівки зганяли. Мет. 346. 2) Сгонять, согнать въ одно мѣсто. Бігає за скотом, зганя докупи всіх. Рудч. Ск. II. 188. 3) — з сві́ту. Губить, погубить, лишить жизни, убить. Чи ж я кого з світу зігнав, чи я в кого одняв? Чуб. V. 233. 4) — ти́рсу. У гребенщиковъ: соскабливать, соскоблить ножемъ и сгладить шероховатую поверхность гребня. Вас. 163.
Зѓарбати, баю, єш, гл. 1) Отнять насильно. 2) Схватить. Згарбали злодія у коморі. НВолын. у.
Зга́рен, зга́рний, а, е. = Зугарний. Він не згарен, він не здатен мене цілувати, тіки згарен, тіки здатен мене роззувати. Грин. III. 613.
Зга́рець, рця, м. Вызженное поле. Бігме, цілий згарець вам скошу. Федьк.
Зга́рище, ща, с. Пожарище.
Зга́рний, а, е. См. Згарен.
Згарцюва́ти, цю́ю, єш, гл. Истоптать бѣгая, скача. Де сам падав, усе видко, і видко, шо сніг згарцьований. Мнж. 136. Коні баштан згарцювали. Мнж. 181.
Зга́рь, рі, ж. 1) Гарь. Ти хоч би згарь з люльки видовбав. Полт. 2) Пригарь въ водкѣ. Пінної без згарі сім відерок опалила суще коропської. Мкр. Н. 20. 3) Выгорѣвшій лѣсъ. Кози пасуть у згарах — вигорілих лісах. Шух. I. 211. 2) Искры, отлетающія при ковкѣ желѣза. Волч. у. (Лободовск.).
Зга́рячу, нар. Сгоряча. Прости мене, я згарячу забувся. Шевч. 293.
Згаса́ння, ня, с. Угасаніе. Щог. Сл. 6.
Згаса́ти, са́ю, єш, сов. в. зга́снути, ну, неш, гл. 1) Тухнуть, потухнуть, гаснуть, угаснуть. Цілую нічку свічі не згасали. Чуб. V. 732. Свічечка згасне, батенько засне, то й вийду. Мет. 117. Очі згасли, і всю душу темрява покрила. К. Псал. 92. Дуже помилиться той, хто думатиме, що в українському народові згасло всяке життя. Левицк. (Правда, 1868, 416). 2) Исчезать, исчезнуть. У нас на Україні зараз після татар і слід їх згас. Левиц. (Правда, 1868, 557). Гості хліба не цурались: вже не стало сала. Пирогів стояла миска, но мов не бувала; згас і борщ. Мкр. Н. 17.
Згаси́ти. См. Згашати.
Зга́снути. См. Згасати.
Зга́цькати, каю, єш, гл. — ко́ні. Изморить лошадей, гнавши ихъ. Вх. Лем. 418.
Згаша́ти, ша́ю, єш, сов. в. згаси́ти, шу́, сиш, гл. Гасить, погашать, погасить, тушить, потушить. А тепер нехай не зарікається Барабаш, гетьман молодий, на славній Україні огнів та тернів згашати. Мет. 388. Хиба тоді, дівчинонько, мої мислі згасиш, коли твою білу ручку та з моєю зв'яжеш. Коцип.
Зга́яти, га́ю, єш, гл. О времени: потерять, пропустить. Не дооремо сьогодні, бо пів-дня згаяли, поки плуг поладнали — поламався. Харьк.
Згвалтува́ти, ту́ю, єш, гл. = Зґвалтувати. Побачили, згвалтували, та за ним (на здогін). Драг. 51.
Зге́дзкатися, каюся, єшся, гл. = Зґедзкатися.
Зги́бати, баю, єш, гл. Найти, встрѣтить. Сидітимеш, Грина, поки тебе чорт згиба. Ном. № 8892.
Зги́бель, лі, ж. Погибель.
Зги́блий, а, е. Погибшій.
Зги́б(ну)ти, бну, неш, гл. Погибнуть, пропасть. Як би поїхав, — а метелиця така була, що й світу не видко! — то був би згиб. Канев. у.
Зги́дити, джу, диш, гл. Изгадить, испачкать. Згидив уже ввесь папір, давайте ще буду писати. Канев. у.
