лися, тепер немає. Бодай його корінь звівся! Ном. № 3787. Звелось у нього хазяйствечко. За Хмельницького Юрася пуста стала Україна, звелася. Лукаш. 35. До нитки звівся мій козак усе на панщині проклятій. Шевч. 526. Усе позбував, усе попропивав, — звівся ні на що. Кв. Драм. 163. Звести́ся ні на́що. Придти въ совершенный упадокъ, совершенно испортиться и пр. К. Краш. 21. Св. Л. 128. Неха́й воно́ зведе́ться. Пропади оно! Не прядеться, нехай воно зведеться! Грин. I. 240.
Зво́дник, ка, м. = Звідник.
Зводні́ти, ні́ю, єш, гл. = Звідніти. Під лавкою капусточка, тиждень, як кипіла; ой їж, коли хоч, коли не зводніла. Нп.
Звожа́й, жая, м. Возка хлѣба съ поля. Дай же ті, Боже, в полі урожай, в полі урожай, а в гумно звожай! Гол. II. 37.
Зво́зди́к, ка, м. Раст.: а) Saponaria officinalis. Вх. Пч. I. 12. б) Dianthus compactus. Шух. I. 21. в) — бі́лий = Терлич. Вх. Пч. I. 13. г) — пільский. Betonika officinalis. Шух. I. 21.
Зво́зити, жу, зиш, сов. в. звезти́, зу́, зе́ш и звози́ти, жу́, зиш, гл. Сваживать, свезти въ одно мѣсто. Кілько в небі зірочок, тілько на полі кіпочок. Суди, Боже, звозити, в велику скирту зложити. Чуб. III. 246. Волів одробила, пшеницю звозила. Чуб. V. 824.
Зво́зитися, жуся, зишся, сов. в. звезти́ся, зу́ся, зе́шся и звози́тися, жу́ся, зишся, гл. Сваживаться, свозиться. Ще дівчина Богу не молилась, козакова пшениця звозилась. Мет. 28.
Зволе́ння, ня, с. Соизволеніе. Як панське зволення. Ном. № 4948.
Зво́лити, ся. См. Зволяти, ся.
Зволіка́ти, ка́ю, єш, сов. в. зволокти́, лочу́, че́ш, гл. Стягивать, стянуть, совлекать, совлечь. Зволік дошки ув їдне місце.
Зволіка́тися, ка́юся, єшся, сов. в. зволокти́ся, чу́ся, че́шся, гл. Подниматься, подняться съ трудомъ, вставать, встать съ трудомъ. Довго спав на сіні в клуні, аж над вечір зволікся і потяг до церкви.
Зволо́к, ка, м. Спускъ съ горы. Міус. окр.
Зволокти́, ся. См. Зволікати, ся.
Зволочи́ти, чу́, чиш, гл. 1) Стянуть, стащить, собрать. Та хотять байраки рубати, ізрубавши, зволочити, зволочити й запалити. Мет. 367. Ой я ж тії співаночки з жита зволочила. Гол. IV. 466. 2) — що́. Таскать по чему. Чоловік (цигана бивши) двір ним увесь зволочив. Мнж. 115. 3) Совратить, развратить. Говорять люде, що ти дівчину зволочив. Не я її зволочив, но мої чорні брови. Чуб. V. 237.
Зволя́ти, ля́ю, єш, сов. в. зво́лити, лю, лиш, гл. Соизволять, соизволить, позволять, позволить. Покохав я дівчину, а батько не зволяв брати її. О. 1862. VIII. 11. Ох, вовче братіку, зволь же нам хоч пісню заспівать. Рудч. Ск. I. 5. Нащо ж Бог зволив серце дати, коли ся бідним не вільно кохати. Чуб. V. 117.
Зволя́тися, ля́юся, єшся, сов. в. зво́литися, люся, лишся, гл. 1) Изволить. Уже зволялися читати, що в голові у них гуло. Котл. Ен. IV. 64. 2) Зво́льтеся! Сдѣлайте одолженіе, пожалуйста. Кв. Драм. 268.
Зво́мпити и зво́нпити, плю, пиш, гл. Оробѣть, пасть духомъ, смутиться, потерять надежду. Пандар погибель бачив брата, злякався, звомпив, замішавсь. Котл. Ен. V. 73. Не звомпив же й січовик, на п'ядь не одступив і сміло дивиться чоловікові в вічі. Стор. МПр. 10. Всюди про козацьке щастє звонпили. К. ЦН. 277.
Звоне́ць, нця́, м. Раст.: а) Rhinanthus crista galli. Лв. 101. б) Rhinanthus minor. в) Campanula ranunculoides. Лв. 97. Як в житі кукіль, то хлібові покій, а як звонець, то му конець. Ном. № 10139.
Звонки́, ків, м. мн. Бубны, бубновая масть.
Зво́ник, ка и пр. = Дзвоник и пр.
Звоно́к, нка́, м. 1) = Звоник. 2) Раст. Campanula persicifolia. Лв. 97.
Звоно́чок, чка, м. 1) Ум. отъ звонок. 2) мн. Раст. Campanula sibirica. Лв. 97.
Зво́нтпити, плю, пиш, гл. = Звомпити. К. ЧР. 371.
Зворо́т, ту, м. 1) Поворотъ. А де рубав? — питають стрівши кого з дровами, або з деревом. Як скаже: на зворота́х, то се украв десь; де звернув з дороги, там і вирубав. Грин. I. 232. 2) Оборотъ. На зворо́т. На оборотъ. І все робили на зворот: що строїть треба, те ламали. Котл. Ен. IV. 64. 2) Возвращеніе.
Зворо́та, ти, ж. Межа, оставляемая на полѣ для проѣзда.
Звороча́ти, ча́ю, єш, гл. = Звертати. Я на його накричав, щоб з доріжки зворочав. Чуб. V. 739.
Зворухну́ти, ну́, не́ш, гл. Сдвинуть съ мѣста, пошевельнуть. Аж заморивсь від
