Сторінка:Грінченко. Словарь української мови (1924). Том 1.djvu/583

Ця сторінка вичитана

заїхав до вдови. Чуб. V. 66. Заїхав за Дунай, та й додому не думай. Ном. № 708. 2) Успѣвать, успѣть доѣхать. Ми ще засвітла заїдемо у Горовицю. Уман. у.

Заї́здити, джу, диш, гл. Заѣздить, изнурить ѣздой. Заїздив коника, заїздив другого… Скажи, серце, правду, чи що буде з того. Чуб. V. 116.

Заїздни́й, а́, е́. Заѣзжій, постоялый. Заїздний двір. Пан звелів коней зупинити коло заїздного двору. МВ. (О. 1862. III. 51).

Заї́ка, ки, м. и ж. Заика. Бог дав чоловіка: і сопливый, і заїка. Нп. Аф. Ум. Заї́чка. Ув. Заї́чище.

Заїка́тися, ка́юся, єшся, сов. в. заїкну́тися, ну́ся, не́шся, гл. Заикаться, заикнуться. Аф.

Заї́куватий, а, е. Заикливый. Аф.

За́їнько, ка, м. Ум. отъ заєць.

Заіржа́віти, вію, єш, гл. Покрыться ржавчиной, заржавѣть. Була колись правда, та заіржавіла. Посл.

Заіржа́ти, жу́, же́ш, гл. = Заржати. А кінь заіржав, аж ліс задріжав. Грин. III. 216.

Заіскри́ти, крю́, ри́ш, гл. Заискриться. Засвітили зорі, замиготіли, заіскрили. Мир. ХРВ. 31. Кришталем заіскрила роса по зеленій траві. Мир. ХРВ. 39. Очі в неї заіскрили, заграли. Мир. ХРВ. 7.

Заіскри́тися, рю́ся, ри́шся, гл. = Заіскрити. Затокотіло у Кобзи серце, заіскрились очі. Стор. М. Пр. 77.

Заї́хати. См. Заїздити.

Заї́чище, щі, м. и ж. Ув. отъ заї́ка.

Заї́чка, ки, ж. Ум. отъ заї́ка.

За́йвий, а, е. Лишній. Левиц. Пов. 22. Давай вони зерном ділиться. От одно зерно та зайве було. Рудч. Ск. I. 141. За́йва мо́ва. Лишнія слова. О, я зайвої мови не люблю. Черк. у. За́йва годи́на. Свободное время. Як матиму зайву годину, — зайду.

Зайвина́, ни́, ж. 1) Излишекъ, избытокъ. Слава Богу, що хліба є у зайвину. Борз. у. Нема ладу ні раз! казав же ж їй: не напікай паляниць у зайвину. Васильк. у. За батька багато було зайвини, а це вже звівся з худоби. Васильк. у. 2) Запасъ. А він тії гроші сховав на зайвину в кишеню. Се в вас про зайвину. Козел. у. Ум. За́йвинка. Тому добре жить, у кого є з зайвинки, та трохи свого приробить. Васильк. у.

За́йво, нар. Излишне, напрасно, тщетно. Ні, нічого я не чув на його недоброго, — нічого зайво й кохати. Павлогр. у.

За́йворонок, нка, м. = Жайворонок. Ум. За́йвороночок. Ой ти, братіку зайвороночку, пусти мене у сусіди. Чуб. V. 860.

За́йда, ди, об. 1) Захожій человѣкъ. Желех. 2) Родъ большого мѣшка? Широкий великий міх і довгий, на кроснах. Вх. Лем. 415. Ум. За́йдочка.

Зайде́й, де́я, м. = Зайда 1. Шух. I. 33.

За́йдений, а, е. Захожій. То чоловік не наш; він зайдений відкілясь. Екатерин. у.

Зайде́я, де́ї, об. = Зайдей. Желех.

Зайди́голова, ви, об. 1) Мудрствующій, умствующій фантазеръ. 2) Сумасбродъ.

Зайди́кати, каю, єш, гл. Начать повторять: іди! йди! Іди собі! іди, йди! зайдикав Порох. Мир. ХРВ. 180.

Зайди́світ, та, м. Бродяга, авантюристъ. Пройдисвіте, зайдисвіте, всі дороги знаєш. Гол. I. 261.

За́йдочка, ки, об. Ум. отъ за́йда.

Займа́ння, ня, с. 1) Троганіе. 2) Затрагиваніе, задѣваніе. Займаєш людей, — вилізе тобі колись те займання боком. Харьк. 3) Занятіе (чего). 4) Захватъ. У полон займання. 5) Загоняніе, заарестовываніе домашнихъ животныхъ, пойманныхъ на потравѣ. Краще б я й не займав тих волів, а то з того займання тільки клопоту мені та сварки з людьми. Харьк.

Займанщи́на, ни, ж. Земля, пріобрѣтенная правомъ перваго занятія (ju primae occupationis). Благослови, пане гетьмане, заняти займанщину! — Та й займе, скільки оком закине, степу, гаїв, сіножатей, рибних озір, і вже це його родова земля. К. ЧР. 199. Мусив проганяти черкесів з їх стародавніх займанщин. О. 1862. X. 111.

За́ймань, ні, ж. 1) = Займанщина. По займані, пліндровині шляхетській живе народ. К. Дз. 100. Була у нас у займані на Галах береза суховерха… Чия вона? Нічия, так як сама займань — громадська. Г. Барв. 468. 2) У за́ймані бу́ти. О домашнихъ животныхъ: быть заарестованными послѣ поимки на потравѣ. Кабан твій у займані, викупи, то й візьмеш! Левиц. К. С. 198. Вже наші телята два дні в займані у Кисляка: у житі ка' піймав. Канев. у.