Загорі́дка, ки, ж. Ум. отъ за́города.
Загорі́лець, льця, м. Фанатикъ. Желех.
Загорі́лий, а, е. 1) Горячій, пылкій, вспыльчивый. 2) Фанатическій. 3) Загорѣвшійся. 4) Загорѣлый (отъ солнца).
Загорі́ти, ся. См. Загоря́ти, ся.
Загорну́ти, ся. См. Загорта́ти, ся.
За́горо́да, ди, ж. 1) Загоро́да. Огорожа, огороженное мѣсто. 2) За́города. Базъ (не крытый), огороженное мѣсто, куда заганяютъ скотъ. Чуб. VII. 394. Шух. I. 185. Воли високорогі половії дивлються з загороди у двір поважно. МВ. II. 134. В чужій загороді овець не росплодиш. Ном. № 9659. Шукають його ляхи, щоб стратити, — то він до зятя, та й жив там з місяць , поки все втихомирилось. ЗОЮР. I. 264. 3) Садъ; огородъ. Вх. Лем. 415. Ум. Загорі́дка. Вх. Лем. 415. За́городка. Вийшов батюшка на двір, а скот повилазив із загородок. Грин. II. 155.
Загоро́джувати, джую, єш, сов. в. загороди́ти, джу́, диш, гл. Загораживать, загородить, огораживать, огородить. Рот не город — не загородиш. Ном. № 6990. На твій гнів не загорожений хлів. Ном. № 3480.
За́городище, ща, м. Мѣсто, гдѣ была за́города (см.) Черк. у.
За́городка, ки, ж. Ум. отъ за́города.
Загоро́жа, жі, ж. = Загорода 1. Задумали та снітинці город городити, щоб нікуди литвяківцям гуляти ходити. Не поможе, милий Боже, ваша загорожа. Мил. 78.
Загоро́жувати, жую, єш, гл. = Загороджувати.
Загорта́ти, таю, єш, сов. в. загорну́ти, ну́, неш, гл. 1) Заворачивать, заворотить. А скину я опанчу та ніжки загорну. Чуб. 2) Загребать, загресть. Загортай, мати, жар, жар! О. 1862. IV. 36. Кладуть у яму і загортають землею. ХС. IV. 40.
Загорта́тися, та́юся, єшся, сов. в. загорну́тися, ну́ся, нешся, гл. 1) Заворачиваться, заворотиться. 2) Загребаться, загресться.
Загорти́на, ни, ж. Верхнее женское платье. Желех.
За́гортка, ки, ж. = Загортина. Угор. Вх. Зн. 18.
Загорьо́ваний, а, е. Заработанный тяжелымъ трудомъ. А як вечір прийде, — на вулицю вийде: та в позиченому, та в добуваному… Ой вийди ж ти, вражий сину, у своєму загорьованому. Грин. III. 215.
Загорюва́ти, рю́ю, єш, гл. Съ трудомъ заработать. Загорюй снажно та й їж смашно. Ном. № 9967. А що загорюєш, то все прогайнуєш. Чуб. V. 478.
Загоря́нин, на, м. Живущій за горой. Аф.
Загоря́ти, ря́ю, єш, сов. в. загорі́ти, рю́, ри́ш, гл. Загорать, загорѣть (отъ солнца). На те мені мати платок дала, щоб не загоряла. Грин. III. 180. Закривай личко од сонечка, чорні брови од полом'ячка, щоб твій видок не загорів, чорних брівок не посмалив. Нп.
Загоря́тися, ря́юся, єшся, сов. в. загорі́тися, рю́ся, ри́шся, гл. 1) Загораться, загорѣться. Юрка одного впустили, а вся хата загорілася. Ном. № 14109. 2) Только сов. в. Вспылить. Як коли загориться, то й хата мала. Г. Барв. 107.
Загосподарюва́ти, рю́ю, єш, гл. Начать хозяйничать. Загосподарював Хведірко. О. 1862. VIII. 23.
Загостри́ти, ся. См. Загострювати, ся.
Заго́стрювати, рюю, єш, сов. в. загостри́ти, рю́, риш, гл. Заостривать, заострить.
Заго́стрюватися, рююся, єшся, сов. в. загостри́тися, рю́ся, ришся, гл. Заостриваться, заостриться.
Загости́ти, щу́, сти́ш, гл. Прибыть въ гости. Рад би я, моє дитятко, до тебе загостити, сирая земля двері прикрила, — не можу відчинити. Рк. Макс.
Загостюва́ти(ся), тю́ю(ся), єш(ся), гл. Загоститься. Оце було як наша Катря де загостює, то мати дивують: що се доні нема! МВ. II. 84. Така вже доля моя, що в мене не загостюється щастя. Г. Барв. 56.
Заготува́ти, ту́ю, єш, гл. Заготовить.
Заготу́ритися, рюся, ришся, гл. = Загутатися. Вх. Уг. 238.
Заго́ювати, го́юю, єш, сов. в. заго́їти, го́ю, їш, гл. Залѣчивать, залѣчить, заживлять, заживить (рану). Всі його рани загоює своїм розумним словом. Г. Барв. 163. Його рука поранить і загоїть. К. Іов. 12.
Заго́юватися, го́ююся, єшся, сов. в. заго́їтися, го́юся, їшся, гл. Заживать, зажить (о ранѣ). Загоїться, поки весілля скоїться. Ном. № 5305.
Загра́бати, баю, єш, гл. = Загребти. Що ж, татуню (до попа), чи підете ховати мерця, чи ні? — Піду, як дасьте 8 злотих… — Та вже, проше татуня, не турбуйтеся йти: ми й сами заграбаєм. Бог вибачить нам, бо ми бідні. О. 1862. IX. 53.
