Який ти, кажуть, дружбо, хороший, да уб'є тебе наша мати. ЗОЮР. II. 51—52. 3) м. Товарищъ жениха на свадьбѣ, приглашенный имъ изъ числа парней; шаферъ. Чуб. IV. 95—96. Иногда это значитъ то-же, что и дружко. Чуб. IV. 182. Гол. IV. 432. Ум. Дру́жбонько, дружби́ненько. Маркев. 132. Грин. III. 498. Поглянь, Марусю, на поріг: то йде дружбонько воріг твій, та несе коровай на віці, білеє завивало на тарільці. Мет. 207.
Дружбарт, та, м. Родъ игры въ карты. Давай різати в мар'яша, в дружбарта, а хто і просто в візка. Св. Л. 222.
Дружби́ненько, ка, м. Ум. отъ дружба.
Дру́жбити, блю, биш, гл. Быть дружбою, шаферомъ на свадьбѣ. Вх. Лем. 411. Було б тобі не дружбити, було б тобі свині пасти. Насмѣшл. свад. пѣсня. Рк. Макс.
Дру́жбів, бова, ве. Принадлежащій дру́жбі. Грин. III. 506. Дружка за столом надіває дружбову шапку. О. 1862. IV. 18.
Дру́жбонько, ка, м. Ум. отъ дружба.
Дру́женька, дру́жечка, ки, ж. Ум. отъ дружка.
Дру́женько, ка, м. Ум. отъ дружко.
Дружи́на, ни, 1) об. Каждый изъ супруговъ — какъ мужъ, такъ и жена. Да поможи, Боже, на рушничку стати: тоді не розлучить ні батько, ні мати, ні чужая чужина, коли судилася дружина. Мет. 53. З великою худобою битись да сваритись, з хорошою дружиною на світі нажитись. Мет. 83. Ой як буду, моя матусенько, да я в війську помірати, приймай мою вірную дружину да за рідну дитину. Мет. 241. Чоловіче мій, дружино моя, завіз ти мене, де роду нема. Мет. 246. 2) ж. Товарищи, дружина, слуги. Хвалиться стрілкою перед дружинкою: да нема у дружини такої стріли, як у самого пана Івана. Чуб. III. 288. Ум. Дружи́нка, дружи́нонька, дружи́ночка. Чуб. III. 288. Маркев. 136. Грин. III. 429. Мил. 205. Що білая лебедина Дунай сколотила, невірная дружинонька жалю наробила. Чуб. III. 137. Негідняя дружиночка молодому світ зав'яже. Чуб. V. 31. Борейкова дружинонька волає долами: один каже до другого: „Вже пана не мами“. Гол. I. 14.
Дружи́ти, жу́, жиш, гл. 1) Дружить. З москалем дружи, а камінь за пазухою держи. Ном. № 819. 2) Поступать по дружески. Другу дружи, а другого не гніви. Ном. № 9531. 3) Женить или отдавать замужъ. Мил. 218. Тому сина женити.... тому дочку дружити. О. 1861. XI. Св. 30. 4) — собі́. Брать въ жены. В тебе сини в царя служать, царівочку собі дружать, в царя дочку заручили та й додому пригостили. Гол. IV. 551. Ум. Дружи́тоньки. Мої любі вечерниченьки! Вже ж бо мі на вас не ходитоньки, з панянками не дружитоньки. О. 1862. IV. 4.
Дружи́тися, жу́ся, жишся, гл. 1) = Дружити 1. Слабий з дужим не борись, голий з багатим не дружись. Ном. № 1417. 2) Жениться. Не хтів а ні дружитись, а ні дома жити — чумакував. МВ. I. 65.
Дружи́тоньки. Ум. отъ дружити.
Дру́жка, ки, ж. 1) Молодая дѣвушка изъ приглашенныхъ невѣстой быть на свадьбѣ; одна изъ дружок носитъ названіе ста́ршої. Завтра заплети кісоньку в дрібушки, та вже ж тобі не ходити в дружки! Мет. 206. Ой брязнули на дворі цимбали, озвалися у сінях бояри, заспівали дружки у світлиці, забилося серце у вдовиці. К. Досв. 120. 2) Подруга. Ой хвалилася гречная панна своїми косами перед дружками. Чуб. III. 299. Ум. Дру́женька, дру́жечка. Грин. III. 496, 433, 476. Сідайте сюди, дівчата.... от же вам і ложечки, брусуйте, друженьки, брусуйте. Кв. Есть у мене служечка, старшая дружечка. Мет. 193. Усі дружечки по лавах сіли, а Ганнуся на посаді. Нп.
Дружкі́в, ко́ва, ве. Принадлежащій дружкові.
Дружко́, ка́, м. Приглашенный родителями жениха женатый мужчина; онъ распоряжается свадьбой. МУЕ. III. 93. Сим. 11. КС. 1883. II. 380. На тарілку положать рушник і дадуть дружкові, піддружому і старостам. Мет. 190. Аж ось крикнув дружко: „старости, пани підстарости! благословіте молодих вивести з хати на двір погуляти. Кв. I. 14. Ум. Дру́женько, дру́жонько. Грин. III. 436. Одчиняйте сватам хату, друженькам пивницю. Нп.
Дружкува́ти, ку́ю, єш, гл. Быть дружко́м или дру́жкою на свадьбѣ. Грин. III. 437. Алв. 64, 96. Було б тобі, дружку, не дружкувати, було б тобі свині пасти. Грин. III. 457. Чи ти вже дружкувала коли? Полт.
Дру́жній, я, є. 1) Дружественный,
