Давня́шній, я, є = Давнішній. Давняшня знакома. Рудч. Ск. II. 158.
Давону́ти, ну́, не́ш, гл. Сильно давнуть. Так її давонув, мало що духу не видавив. Чуб.
Даву́чий, а, е. (Отъ давити). 1) Терпкій (о вкусѣ). 2) Удушливый. Давучий чад. Конст. у.
Даву́чка, ки, ж. Терпкій фруктъ. Стане давить отут, наче грушу давучку їси, да вдавишся.
Дада́кати, каю, єш, гл. 1) Болтать. 2) Гоготать. Гуски дадакають. Вх. Лем. 408.
Дада́кач, ча, м. Болтунъ. Вх. Лем. 408.
Да́де, нар. Гдѣ нибудь. Вх. Лем. 408.
Дадекой, дадеколи, нар. Иногда. Вх. Лем. 408.
Д'адже́ж, нар. (Вм. да аджеж) = Аджеж.
Да́єден. Кто нибудь. Вх. Лем. 409.
Дазь-бі, — Біг, нар. = Дасть-бі. Чи вже не варитимете галушки оце? — Ні, серце, бо борошенця в нас дазь-бі. У Гул. Арт. какъ существ.: Як їсти дазьбіга та ще й гладкими буть. О. 1861. III. 97.
Да́йка, ки, ж. Даяніе. Харьк. Манж.
Дак, сз. 1) Такъ, да, но. Рада б душа в рай, дак гріхи не пускають. Ном. Ой у полі да криниченька, тілько водиця сльозиться, не рад чумак да чумакувати, дак не мусить оплатиться. Мет. 459. „Куди ти, вовче, біжиш?“ — „До вдови за поросям.“ — „У неї ж одно.“ — „Дак щоб не було й того.“ Ном. № 10718. 2) То, такъ. Єв. Мр. XII. 19. Оттогді то Барабаш, гетьман молодий, як у кума свого Хмельницького дорогого напитку напився, дак у його і спать повалився. Мет. 386. Не ти мені скажеш, дак мати: було б убогої не брати. Мет. 48. Дівчино моя Переясловко, поцілуй же мене, моя ластовко! — Дак що ж, дак ну ж, дак поцілую, да у тую губоньку да золотую. Мет. 5. „Колядуй, баране!“ — „Не вмію, пане.“ — Дак лізь у вікно!“ — „Дак роги, пане!“ Чуб. III. 428. 3) Дак же ні. Да нѣтъ же. 4) Як нема́, дак нема́. Нѣтъ какъ нѣтъ. А в неділеньку рано-пораненьку козочки як нема, дак нема. Мет. 229.
Да́коди, нар. Иногда. Вх. Уг. 235.
Да́котрий, а, е. Кто нибудь. Вх. Лем. 408.
Да́кус, нар. Немного. Вх. Лем. 408. Ум. Дакусчик. Вх. Уг. 235.
Далда́, ди́, ж. Далда́-балда́ въ загадкѣ — свинья. Ном., стр. 294, № 122.
Д'але́, сз. = Але́.
Да́лебі́, да́лебі́г, нар. Ей-ей, право. Далебі, що правда. Макс. Ой не смійся, дівчинонько, далебі не смійся! Я у тебе молодої отрути наївся. Мет. 90. Ей, шануйся, коли хоч, бо далебі колись тму-мно-здо-тло спишу на спині. Ном. № 3600. А мої (діти) вже й геть то живучі. Такого їх, такого їх, що далебіг не знаю, що й діяти. Левиц. I. 139.
Да́лебо, нар. = Далебі. Чуб. V. 342.
Д'але́ж, сз. = Алеж.
Дале́зний, а, е. Очень далекій.
Дале́зно, нар. Очень далеко.
Да́лека. Употребляется какъ существ., но безъ имен. пад. Не боїться ніякого далека. Забачив Бог і з далека, та ще з далекого далека.
Дале́кий, а, е. 1) Далекій, дальній. До любої небоги нема далекої дороги. Ном. № 8759. Чи то граки, чи то галіч, чи хижі дейнеки роспускають по Вкраїні загони далекі. К. Досв. 242. Доріжка, доріжка та широка і далека. Мет. 241. 2) Отдаленный, далекій. Степ широкий, край далекий, милого не бачу. Мет. 64. По далекому Дунаєчку злая буря вихожає-виступає. В далекому краю в чужу землю.... заховають. Шевч. 73. Кого ж їй любити? Ні батька, ні неньки, одна, як та пташка в далекім краю. Шевч. 27—82. Ум. Далече́нький. Тепер нічка темненька, доріженька далеченька. Чуб. V. 873.
Дале́кість, кости, ж. Даль. Он те місце! — промовила Тодозя, легенько кивнувши носом на сизу далекість. Левиц. I. 442. Вона все дивиться пильно-пильно в сині далекости. МВ. І.
Дале́ко, нар. 1) Далеко. На Чорнеє море.... далеко поглядає. ЗОЮР. I. 28. Добре далеко чутно, а ледаче ще далі. Ном. № 4451. Далеко, як оком сягнеш. Ном. № 7745. 2) Долго. Ой високо соколові до неба літати, ой далеко козакові до осени ждати. Мет. 7. Ум. Далече́нько. Далеченько одійшла од свого села. Кв. 11. 226.
Далекогля́д, ду, м. Телескопъ. Ся труба телескоп або далекогляд. Ком. I. 89.
Да́леч, чі, ж. Даль. Він любив у той час довго, довго дивитись на чорний чорніговський бір, на сизу далеч, неначе там записана була його доля. Левиц. Пов. 331.
Далече́нний, а, е. Очень далекій.
Далече́нький, а, е. Ум. отъ далекий.
