на до тарані. Черниг. у. Я дуже на сон голінна, — як засну, то вже й до світу не кинуся. Рк. Левиц. Голі́нний до скляно́го бо́га. Любитъ выпить. Мир. Пов. I. 157. 4) Бритвенный, отточенный для бритья, годный для бритья. Голінний ніж. Оця коса голінна год п'ять живе в мене; вона саме до гоління. Васильк. у.
Голі́ння, ня, с. Бритье.
Голі́сінький, а, е. Совершенно голый. А тим часом синя хвиля Ганнусю виносить: голісінька, стрепенеться, сяде на пісочку. Шевч. 24.
Голі́ти, лію́, єш, гл. Обнажаться. Вітер — аж пісок голіє; зганяє воду з піску — він і голіє. Переясл. у.
Голі́черева, нар. = Голівчерева. Голічерева лежить на воді. Харьк. у.
Го́лка, ки, ж. 1) Игла, иголка. Місячно, хоч голки збірай. Ном. № 592. Го́ла го́лка. Игла безъ нитки. Черном. 2) Голки́ заганя́ти. Запускать шпильки. Почне їй голки заганяти.... все про хлопців їй плеще. Мир. Пов. I. 119. Не одну, не дві голки загнав він і без того в уражене серце. Мир. Пов. I. 119.
Го́ло, нар. 1) Голо, обнажено. 2) Исключительно. Голо сам пирій (поріс). Мнж. 178. 3) Гро́шей голо́. Нѣтъ денегъ. Хоч грошей, каже, і голо́, однак за віщось то купив село. О. 1861. VII. 119.
Голобе́льний, а, е. 1) О лошадяхъ: коренной, ходящій въ оглобляхъ. 2) Объ экипажахъ: оглобельный. Голобельні сани.
Голо́бля, лі, ж. Оглобля. Не по коню, та по голоблях. Ном. № 2818. См. Оглобля.
Голобо́кий, а, е. Съ голыми боками; переносное значеніе: бѣдный. Обідранці пішли в танці, голобокі пішли в скоки. Ном. № 12485.
Голобри́ш, ша, м. Нищій, оборвышъ. Желех.
Голова́, ви́, ж. 1) Голова. Що голова, то розум. Посл. У го́лову захо́дити, зайти́. а) съ ума сходить, сойти. К. ЧР. 152. Миш в голову зайшла, закім зерно знайшла (такая бѣдность). Ном. № 1506. б) — захо́дити. Печалиться. Фр. Пр. 52. в) думать, обдумывать. Що робити з біди? тра въ голову заходити. Фр. Пр. 52. У го́лову (го́лови) кла́сти, поклада́ти. Думать. І в головах собі не покладай. И не думай объ этомъ. Ном. № 5478. Наложи́ти голово́ю, лягти́ голово́ю. Погибнуть, умереть. Пливи, косо, уплинь за водою, щоб наложив нелюб головою. Мет. 14. Або за Дніпром ляжу головою. Шевч. 142. В голові́ мені́ (тобі́....). Засѣла мысль въ голову. Дуже мені теє в голові! Я объ этомъ совсѣмъ и не думаю. Ном. № 4986. У голова́х. У изголовья. Рудч. Ск. I. 193. Поклав сокиру в головах. Під го́лови. Въ изголовье. А під голови голубая та жупанина. Мет. 82. У го́лову взя́ти, забра́ти. Задаться цѣлью, рѣшить. Той мужик взяв собі в голову не пити горілки. Рудч. Ск. I. 200. По мої́й голові́. Что касается до меня; по мнѣ. По моїй голові — хоч вовк траву їж. На мою́, твою́.... го́лову. На мое, твое.... несчастье. Нехай горшки б'ються на гончарову голову. Ном. № 3148. Шоб тебе́ у жи́то голово́ю. Шутливое пожеланіе богатства, богатаго урожая подъ видомъ брани. Ном. № 3267. За твоєю (його́ и пр.) голово́ю. Подъ твоимъ начальствомъ, предводительствомъ, распорядительствомъ. Ей, гетьмане Хмельницький, батю наш, Зінов Богдане чигиринський! дай, Боже, щоб ми за твоєю головою пили та гуляли, віри своєї християнської у поругу вічні часи не подавали. АД. II. 8. Го́лову кому́ ї́сти, жува́ти. Пилить кого, вѣчно допекать кого. Ном. № 2725. Що в Бога день, усе голову їсть. Ном. № 2724. У голові́, у голо́вці було́. Былъ выпивши, былъ подъ хмѣлькомъ. Кв. Голова́ в го́лову. Всѣ заурядъ, одинъ въ одинъ. Капуста голова в голову однаковісінька. 2) Умъ, разумъ. Порадь мене своєю головою. К. ЧР. 188. До булави треба голови. Ном. № 753. Цвілі́ го́лови. Глупцы. Ном. № 6303. 3) м. Предводитель, распорядитель. Без голови військо гине. Ном. № 751. 4) м. Должность: голова городской, сельскій. Зібралась рада, голова щось торочив; один з.... селян обізвавсь.... О. 1861. VIII. 95. 5) ж. Глава, часть книги. К. Іов. XI. 6) Широкая часть прядильнаго гребня, гдѣ помѣщаются зубья. Сумск. у. 7) Часть топора возлѣ обуха. Сим. 24. 8) Въ срубленномъ деревѣ конецъ тотъ, который отъ корня. Сим. 24. 9) Раструбъ пастушьей трубы. Сосн. у. 10) = Маточина. Рудч. Чп. 250. 11) Часть гончарнаго круга. См. Круг 11. Вас. 179. 12) Часть толчеи. См. Ступа походюча. Шух. I. 162. 13) При раздѣлѣ кожъ между членами товарищества, изготовляющаго тулупы: кожа, съ которой начинаютъ раскладывать овчины для раздѣла. Вас. 155. 14) Названіе туза трефъ
