вѣться. Нехай попереду піде та відговіється. Ном. № 5474.
Відговори́ти, ся. См. Відговорювати, ся.
Відгово́рювати, рюю, єш, відговоря́ти, ря́ю, єш, сов. в. відговори́ти, рю́, риш, гл. Отговаривать, отговорить. Як став одговорувать, так одговорив. Рудч. Ск. II. 74.
Відгово́рюватися, рююся, єшся, сов. в. відговори́тися, рю́ся, ришся, гл. Отговариваться, отговориться, отвѣчать, отвѣтить. Була слава, була слава, стали й поговори.... я за славу сама стану, та й одговорюся. Мил. 75.
Відгоди́тися. См. Відгожатися.
Відгодо́вувати, вую, єш, сов. в. відгодува́ти, ду́ю, єш, гл. Откармливать, откормить.
Відгожа́тися, жа́юся, єшся, сов. в. відгоди́тися, джу́ся, дишся, гл. 1) Отлучаться, отлучиться. В иншого (москаля) є й гроші, купив би собі чого, та не взята річ: не можна йому відгодитися. Дісне кажу тобі: його немає в селі; він десь поїхав, одгодивсь на малий час. 2) Отплачивать, отплатить услугой за услугу, пригодиться въ бѣдѣ. Гонять вовки козу. Коза каже…: „Оборони!“ Той.... узяв і вбив вовка. Коза йому сказала: „Я тобі одгоджуся в турецькій землі. Грин. II. 64.
Ві́дгомін, мону, м. Отзвукъ, отголосокъ. Запізнений відгомін гайдамацького гомону. Г. Барв. 27.
Відго́нити, ню, ниш, гл. 1) = Відганяти. 2) Отдавать, припахивать. Вода чимсь одгонить. Кролев. у. Чим наївся, тим і відгонить. Нѣжин. у. На сім дворищі.... від усього пусткою відгонить. Св. Л. 310. Місцина справді стала пустирем одгонити. Мир. ХРВ. 24.
Відгорі́ти. См. Відгоряти.
Відгорну́ти, ся. См. Відгортати, ся.
Відгоро́джувати, джую, єш, сов. в. відгороди́ти, джу́, диш, гл. Отгораживать, отгородить.
Відгоро́джуватися, джуюся, єшся, сов. в. відгороди́тися, джу́ся, дишся, гл. Отгораживаться, отгородиться.
Відгорта́ти, та́ю, єш, сов. в. відгорну́ти, ну́, неш, гл. 1) Отгребать, отгресть. Відгорни жар з припічка у піч. Землю відгорта. Мнж. 129. Відгорнули пісок. 2) Отворачивать, отворотить. Відгорнув полу, сягнув до кишені.
Відгорта́тися, та́юся, єшся, сов. в. відгорну́тися, ну́ся, нешся, гл. 1) Отгребаться, отгресться. Єсть там такий млин і дванадцять каміней, що само і мелеться, і само насипається, само відгортається і само в мішки набивається. Рудч. Ск. I. 123. 2) Отворачиваеться, отворотиться. 3) Перестать ласкаться. Пригорнулась дівчина до козака, як сонечко зійшло, а відгорнулася, як сонечко зайшло.
Відго́ртувати(ся), тую(ся), єш(ся), гл. = Відгортати(ся) 1 и 2.
Відгоря́ти, ря́ю, єш, сов. в. відгорі́ти, рю́, ри́ш, гл. Отгорать, отгорѣть. Уже на коневі і хвіст одгорів. Рудч. Ск. I. 118.
Відгосподарюва́ти, рю́ю, єш, гл. Перестать быть хозяиномъ.
Відгребти́, ся. См. Відгрібати, ся.
Відгриза́ти, за́ю, єш, сов. в. відгри́зти, зу́, зе́ш, гл. Отгрызать, отгрызть.
Відгриза́тися, за́юся, єшся, сов. в. відгри́зтися, зу́ся, зе́шся, гл. 1) Отгрызаться, отгрызться. Вовчими зубами відгризуся, ведмежою силою відборюся. Чуб. I. 95. 2) Отгрызаться, отгрызться, отбраниться. Як напало на мене семеро перекупок, то ледві одгризлась. ЗОЮР. I. 147.
Відгріба́ти, ба́ю, єш, сов. в. відгребти́, гребу́, бе́ш, гл. 1) Отгребать, отгресть. Які руки загрібали, щоб ті і відгрібали. Чуб. I. 99. 2) Отбрасывать, отбросить, отталкивать, оттолкнуть (ногою, рукою). Літом одгрібають ногами, а взімі брали б руками. Ном. № 559.
Відгріба́тися, ба́юся, єшся, сов. в. відгребти́ся, бу́ся, бе́шся, гл. 1) Отгребаться, отгресться. 2) Отбиваться, отбиться, защищаться, защититься. Ні, я не одгрібався руками ніяк од нього, то й не міг ударити. Александров. у. (Залюбовск.). Ніяк я від його (лиха) ні одіб'юся, ні одгребуся. Мир. ХРВ. 393. Та Бог з вами! — одгрібався Чіпка, — не рад, що й зачепив таку причепу. Мир. ХРВ. 177.
Відгріва́ти, ва́ю, єш, сов. в. відгрі́ти, грі́ю, єш, гл. — сир. Грѣть въ печи простоквашу, чтобы сыворотка отдѣлилась отъ творога. Св. Л. 5.
Відгрі́мнутися, нуся, нешся, гл. Крикнуть въ отвѣтъ. Бодай тому шинкареві таке життя добре! — одгрімнувсь дядько. МВ. (О. 1862. III. 75).
