всѣхъ. 2) Смести. Ганчіркою визганяю цей пісок.
Ви́здих, ху, м. Падежъ (животныхъ). Уман. III. 1.
Ви́здихати, хаю, єш, гл. Подохнуть, издохнуть. Як би Бог слухав пастуха, то б уся череда виздихала. Ном. № 4124.
Ви́зеленити, ню, ниш, гл. Испачкать о траву. Визеленив сорочку. Константиногр. у.
Визива́ння, ня, с. 1) Вызываніе. 2) Брань, ругня. Вх. Лем. 397.
Визива́ти, ва́ю, єш, сов. в. ви́звати, зву, веш, гл. Вызывать, вызвать.
Визива́тися, ва́юся, єшся, гл. Браниться. Зачали ся визивати. Вх. Лем. 397.
Ви́зивка, ки, ж. Брань, ругательныя слова. Вх. Лем. 397.
Визира́ти, ра́ю, єш, сов. в. ви́зирнути, ну, неш, гл. = Виглядати, виглянути. Не виглядай, не визирай, а дальше ховайся. Ном. № 8508. Вибірай, визирай, молода дівчино. Мет. 14. Коником граєш, царя визираєш. АД. I. 25.
Визира́тися, ра́юся, єшся, гл. Смотрѣться. На́ ж зеркало всесвітнє, визирайся. К. ХП. 73.
Ви́зиркати, каю, єш, гл. Высмотрѣть, уловить. Я визиркала таку годину, що люд поховавсь трохи, та й у гай. Г. Барв. 94.
Ви́зирцем, нар. Высматривая.
Визича́ти, ча́ю, єш, сов. в. ви́зичити, чу, чиш, гл. Одолжать, одолжить, занимать, занять, давать въ долгъ. Аф. 329.
Ви́зівнути, ну, неш, гл. — ду́ха. Испустить духъ. Бито коло стовпа киями поти, поки й духа визівнув. К. ЦН. 216.
Ви́зімувати, мую, єш, гл. Продержать, прокормить въ теченіе зимы. Насилу визімували свою худобу.
Ви́зімуватися, муюся, єшся, гл. Перезимовать, прокормиться зимою. Вони виїхали, а кішка зосталася; так вона собі по клунях і визімується, і вилітується. Пирят. у.
I. Ви́зір, ру, м. 1) Видъ; взглядъ. Вх. Уг. 230. Употреб. въ выраженіи: на ви́зір — на взглядъ, для виду, видимости. Аби був на визір. Мнж. 186. 2) Окно. Острожск. у. Слов. Д. Эварн.
II. Ви́зір, ра, м. Визирь. Іде султан, покинувши в дивані башів та визірів широкомовних. К. МБ. XII. 269.
Ви́зірнитися, ниться, гл. безл. Вызвѣздить. Визірнилося як. Херс. у.
Визнава́ти, знаю́, є́ш, сов. в. ви́знати, знаю, єш, гл. 1) Узнавать, узнать, разузнать, развѣдывать, развѣдать. Знайшли у його замок, та по тому й визнали, що він украв гроші у скрині. Волч. у. Оце недавно дитину вбила молодиця, то другої неділі й визнали. Харьк. 2) Заявлять, заявить, признавать, исповѣдывать. Коли визнаватимеш устами твоїми Господа Ісуса. Первое посл. ап. Павла Римл. X. 9. Не так було б мені свою праву руку одрубати важко, як тую правду визнати, вимовити. МВ. (О. 1862. I. 80). 3) Признаваться, признаться, сознаваться, сознаться, свидѣтельствовать, давать показаніе. Хто такий дурний буде, щоб сам на себе визнавав таке (що вбив). МВ. (О. 1862. I. 103). 4) Предсказывать, предсказать, предназначать, предназначить. Уже ся все те збуло, що визнано було. Чуб. III. 327.
Визнава́тися, знаю́ся, є́шся, сов. в. ви́знатися, знаюся, єшся, гл. Обнаруживаться, обнаружиться, сдѣлаться извѣстнымъ. Зняла ж бучу Пилипиха, як визналась батькова подія! МВ. II. 118.
Визна́ння, ня, с. 1) Открытіе, дознаніе. 2) Исповѣдываніе, признаніе; вѣроисповѣданіе. Зачали ружни віри приставати ґрецам до їх визнаня православного. Гн. I. 181. 3) Сознаніе.
Ви́знати, ся. См. Визнавати, ся.
Визнаття́, тя́, с. = Визнання. Уростав з того визнаття гнів його на Галю. МВ. (О. 1862. І.84). По його визнаттю стала громада радитись, що робити. МВ. (О. 1862. I. 102).
Визнача́ти, ча́ю, єш, сов. в. ви́значити, чу, чиш, гл. 1) Обозначать, обозначить, назначать, назначить, предъявлять, предъявить. Меридіан по нашому визнача південник. Дещо. Границю визначив. К. Псал. 236. 2) Обнаруживать, обнаружить. Нарізуваться на черкес тепер не приходиться, треба умкнуть, бо пластуни себе визначили, що мало їх. О. 1862. II. 64.
Визнача́тися, ча́юся, єшся, сов. в. ви́значитися, чуся, чишся, гл. Обозначаться, обозначиться, опредѣляться, опредѣлиться, отличаться, выдѣляться, выдаваться.
Ви́значити, ся. См. Визначати, ся.
Визна́чувати, чую, єш, гл. = Визначати. Визначує дорогу блискавицям. К. Іов. 60.
