Сторінка:Грінченко. Словарь української мови (1924). Том 1.djvu/170

Ця сторінка вичитана

Вали́ло, ла, с. Родъ валяльни (при водяной мельницѣ) безъ пестовъ, гдѣ дѣйствуетъ одна вода. Шух. I. 113.

Вали́на, ни, ж. Нитка ва́лу 2. Як сито замучи́ться, то не треба його оббивать, бо до його прип'яті лихорадки валом: бува валину переб'єш, то й одпустиш їх. Мнж. 154.

Вали́ти, лю́, лиш, гл. 1) Валить, сваливать. Своє на ніжки ставить, а чуже з ніг валить. Ном. № 9639. 2) Идти впередъ; двигаться массою. Сліпому нема гори: куди попав, туди й вали. Ном. № 4660. Так валкою і валить. 3) — вал. Прясть вал 2. Нумо вал валити. Маркев. 142.

Вали́тися, лю́ся, лишся, гл. 1) Разваливаться, разрушаться. Церкви схизматиків валються, попи голодні. Стор. М. Пр. 92. 2) Падать, валиться. Вийду за ворота, від вітру валюся. Мет. 20.

Ва́лів, лова́, м. = Валиво. Натягни води до валова. Вх. Зн. 5. Ацю до валова́. Фр. Пр. 135.

Валі́й, лія́, м. Сукновалъ. ЗЮЗО. I. 286.

Ва́лка, ки, ж. Обозъ. Прийшов же син Гавриленко а до чумаків до валки. Рудч. Чп. 32. Кононенків чесний поїзд валкою несеться. Мкр. Н. 22. Ум. Ва́лочка.

Валки́й, а́, е́. О гончарной глинѣ: тощая глина, требующая примѣси болѣе жирной глины. Вас. 177.

Валкува́ти, ку́ю, єш, гл. Скатывать въ валъ (сѣно).

Вални́ця, ці, ж. Перекладина, на которой лежатъ концы вала (въ мельницѣ). Черниг. у. Мик. 480. Ум. Вални́чка.

Ва́лоб, ба, м. Родъ толстой доски. Шух. I. 188.

Валови́й, а́, е́. 1) Сдѣланный изъ ва́лу 2. Волоки шовкові удвоє жіноцькі щирі валові. АД. I. 168. 2) Относящійся къ валу.

Валови́на, ни, ж. 1) = Вал 2. МУЕ. III. 19. 2) Ткань изъ ва́лу 2. Могилев. у. Желех. 3) Пеньковые очески. Гол. Од. 40.

Валови́тий, а, е. = Вайлуватий. Вх. Зн. 5.

Валов'я́ний, а, е. Сдѣланный изъ валу 2. Желех. Валов'яний клубок. Драг. 44.

Вало́к, лка́, м. 1) Ум. отъ вал. 2) Часть граблей, на которой укрѣплены зубья. Шух. I. 166. 3) Брусъ бороны, въ который вставлены зубья. Чуб. VII. 401. 4) Часть ткацкаго снаряда шнурів. МУЕ. III. 21. 5) Часть друлівника. Шух. I. 277. 6) Часть мотови́ла. Шух. I. 150. 7) = Вал 4. Ополудні гребли сіно і в валочки клали щільно. Мет. 315. Ум. Вало́чок. 8) = Кача́лка 1. Тісто роскачують валком. МУЕ. I. 103.

Ва́лочка, ки, ж. Ум. отъ ва́лка.

Вало́чок, чка, м. Ум. отъ вало́к.

Валува́ння, ня, с. Лай многихъ собакъ. Собаки де-где не спали. Як проходили хлопці темними вулицями, — позаду їх піднімалося неприязне валування. Мир. ХРВ. 240.

Валува́ти, лу́ю, єш, гл. 1) Сильно лаять. Десь вовк у селі, бо так собаки валують. Черк. у. Чи чули ви, як сю ніч валували собаки? КС. 1883. XII. 700. 2) О баранахъ: совокупляться съ овцами. Барани валують вівці, від чого ті стають кітні. Шух. I. 210.

Валу́чня, ні,
Валу́ша, ші,

ж. = Валюша. Чуб. VII. 34.

Вальбійка, ки, ж. Корыто. Пайцата жрут з вальбійки. Вх. Уг. 229.

Вальки́р, ру, м. = Алькир. Чуб. VII. 382.

Валькиро́вий, а, е. Относящійся къ валькиру. Став серед хати проти валькирових дверей. Св. Л. 199.

Валько́вий и валько́ваний, а, е. О постройкѣ: сдѣланный изъ глины, глинобитный. Желех.

Валькува́ння, ня, с. 1) Выведеніе глиняной стѣны. 2) Обмазка стѣнъ глиной (валька́ми).

Валькува́ти, ку́ю, єш, гл. 1) Дѣлать изъ глины стѣны постройки. Каменец. у. 2) Обмазывать стѣны толстымъ слоемъ глины. Чуб. VII. 380. Сим. 129.

Валькува́тися, ку́юся, єшся, гл. О постройкѣ: быть обмазываемымъ глиной (вальками). Е, ця хата ще раз валькуватиметься. Залюбовск.

Валькува́то, нар. О ходьбѣ: не твердо, шатаясь. Цей уже ходе валькувато, а той, хоч йому сто чотирі годи, той ходе так як молодий. Миргор. у. Слов. Д. Эварн.

Ва́льни́й, а, е. 1) Хорошій, красивый. А Михасьо з Мариною там то вальна пара. Грин. III. 650. 2) Сильный, обильный, во множествѣ имѣющійся. Такий вальни́й сніг на дорозі, що й не пройдеш.

Ва́льо́к, лька́, м. Комокъ мокрой глины, приготовленной для обмазки стѣнъ, также для складыванія стѣнъ глинобитныхъ построекъ, — въ послѣднемъ случаѣ глина пе-